Том 1. Розділ 15: Після вечері. Частина 3

У теплому, затишному світлі лампи, що ледь освітлювала невелику кімнату, Лілі продовжувала дивитися на Кена з легким прищуром. Її щоки були почервонілими, і вона, здавалося, боролася з собою, щоб зберегти хоч якийсь видимий контроль над емоціями.

— Ти… ти спеціально все це показував, правда? — запитала Лілі, прищурившись. Її погляд виражав суміш ревнощів і збентеження.

Кен, звісно, не збирався так просто здаватися.

— Ну, звичайно, я ж хотів, щоб ти краще зрозуміла мій світ, — відповів він, стримуючи сміх. — Хіба ти не хочеш дізнатися все? В тому числі і про моїх однокласниць?

Лілі зітхнула і відвела погляд, її губи стиснулися в тонку лінію, але обличчя все одно видавало її: її збентеження було очевидним.

— Ти… ти просто… Не можу повірити! — вигукнула вона, похитавши головою. — Навіщо… навіщо тобі потрібно було показувати цих дівчат?

Кен, усе ще не приховуючи свого задоволення, нахилився до неї ближче.

— Лілі, хіба ревнощі — це те, про що варто хвилюватися? Я ж просто показував друзів, щоб ти краще зрозуміла мій світ, — сказав він із удаваною серйозністю. — До того ж, невже хтось може зрівнятися з такою чудовою дівчиною, як ти?

Лілі ще більше почервоніла, її обурення перейшло у легке роздратування, але залишалося не менш чарівним.

— Ох, ти… ти просто жахливий, Кене! Дурень! — обурено вигукнула вона, роблячи вигляд, що збирається встати і піти.

Кен, вирішивши трохи відступити, тихо засміявся.

— Гаразд, гаразд, не сердься. Я просто дражню тебе. — Він усміхнувся, його погляд став м'якшим. — Але ти виглядаєш дуже мило, коли сердишся.

Лілі поглянула на нього з легким невдоволенням, але потім, зрозумівши, що її спроба бути суворою не справила належного ефекту, зітхнула.

— Знаєш, у нас завтра буде довгий день, — почала вона, змінюючи тему. — Пора подумати про те, що ми збираємося робити.

Кен зрозумів її спробу змінити тему і з повагою кивнув.

— Ти маєш рацію. Завтра у нас попереду Західний Храм, і непогано було б обговорити план, — погодився він, підсуваючи стілець ближче до столу, де залишилися карти й записи про дорогу.

Лілі, рада, що розмова набула серйознішого характеру, сіла навпроти і розгорнула карту. Її пальці акуратно ковзали по маршруту, який вони вже обговорювали раніше, показуючи точки зупинок і можливі небезпеки.

— Вийдемо рано вранці, — почала вона, вказуючи на найближчу лісову ділянку на карті, — і пройдемо через ліс до першого пагорба. До середини дня ми маємо бути біля річки, а там буде хороше місце для відпочинку.

Кен кивнув, уважно слухаючи її.

— І що нас чекає за річкою? — запитав він, придивляючись до карти.

Лілі зупинила палець на дальній частині маршруту, трохи насупившись.

— Після річки дорога йтиме вздовж скель. На цій ділянці часто бувають обвали, тому нам потрібно бути обережними. Якщо все піде за планом, до вечора ми вже будемо в нижній долині. Там можна буде заночувати, а наступного ранку продовжити шлях до Західного Храму.

Кен, задоволений її планом, розслабився.

— Звучить чудово. Думаю, я цілком упораюся, якщо матиму такого досвідченого провідника, як ти, — сказав він із легкою усмішкою.

Лілі закотила очі, але її обличчя пом’якшало.

— Я ж не просто так воїн, знаєш. Хоча з тобою, Кене, іноді здається, що я нянька, а не провідник, — усміхнулася вона, і в її словах прозирала м'яка іронія.

Кен засміявся.

— Лілі, якщо ти будеш мене няньчити, то я не заперечую, — відповів він і, помітивши, як її щоки знову запалали, додав: — Але врешті-решт, хто ж розбудить мене вранці?

Лілі знову зітхнула, але її обличчя вже світилося легкою усмішкою.

— Я розбуджу тебе, Кене, як і годиться.