Том 1. Розділ 12: Десерт

Вечеря завершилася теплом і затишком, залишивши за столом атмосферу, наповнену негучними розмовами та легкими усмішками. Лілі зібрала посуд, а Кен спостерігав за нею, відчуваючи, як тихий, майже домашній спокій огортає все навколо. Здавалося, час сповільнив свій біг, дозволяючи їм насолодитися довгим, спокійним вечором.

На десерт у них були лише фрукти, але Кен раптом згадав дещо, що викликало в нього усмішку. Рюкзак, який він випадково прихопив із собою під час переміщення в цей світ, залишився недоторканим. Він якраз закупився перед «подорожжю» різними смаколиками, і тепер вони чекали на свій час.

— Лілі, зачекай хвилинку, — сказав Кен, прямуючи до своєї сумки. Він відкрив її і дістав кілька упаковок шоколаду та бісквітів. У цьому світі, де солодощі здавалися рідкістю, він припустив, що такі речі могли б справити враження.

Лілі, прибравши останні тарілки, зацікавлено поглянула на те, що Кен виклав на стіл.

— Що це таке? — з легким інтересом та здивуванням спитала вона, розглядаючи упаковки.

— Це… скажімо так, справжні солодощі, — з усмішкою відповів Кен. Він взяв плитку шоколаду, відкрив її та відламав шматочок, пропонуючи Лілі.

Лілі обережно взяла шматочок шоколаду й зацікавлено подивилася на нього, ніби не до кінця була впевнена, що це варто пробувати.

— Ну, спробуй, не бійся, — підбадьорив її Кен, помічаючи її нерішучість. — Це називається шоколад, одна з найкращих речей, створених людством.

Лілі глянула на нього, ще більше зніяковіла та трохи почервоніла. Вона обережно поклала шматочок шоколаду в рот і за мить завмерла, її очі розширилися від здивування.

— Це… це магія? — прошепотіла вона, ледве вірячи, що це справжній смак.

Кен засміявся, радіючи її реакції.

— Ні, це не магія, — відповів він. — Просто добре оброблені какао-боби та трохи цукру. У нашому світі шоколад — це доволі поширений смаколик.

Лілі заплющила очі, насолоджуючись смаком, і, майже мрійливо, усміхнулася.

— Це неймовірно, — тихо сказала вона, почервонівши та знову опустивши погляд. — У нас тут немає таких речей. Солодощі тут дуже рідкісні і, зазвичай, зовсім не такі, як це.

Кен, побачивши, наскільки Лілі насолоджується, вирішив трохи піддражнити її.

— Бачиш, Лілі, у нашому світі в нас навіть є більше смачної їжі, ніж ти могла б уявити. Якби ти жила у нас, ти б точно щодня їла такі смаколики, — сказав він з грайливою усмішкою.

Лілі ще більше зніяковіла, її щоки зашарілися, і вона відвела погляд убік.

— Ем… я… — пробурмотіла вона, не знаючи, як відповісти. — Це… мабуть, чудово — мати стільки різних смачних речей…

Кен не зупинився на цьому й простягнув їй ще одну упаковку, цього разу з бісквітами.

— Спробуй це. Називається бісквітне тістечко. Воно м’яке, з начинкою, і точно сподобається тобі не менше, ніж шоколад, — підморгнув він.

Лілі, все ще червоніючи, взяла бісквіт і відкусила шматочок. На її обличчі одразу ж з’явився щасливий, майже дитячий вираз, а очі засяяли.

— Це… це наче… хмара, але з якимось чарівним смаком! Як у вас може бути стільки всього? — спитала вона, захоплено усміхаючись, але одразу ж, усвідомивши, як захоплено прозвучали її слова, зніяковіла й відвела погляд.

— Звикай, Лілі, — засміявся Кен, — у нашому світі все не так нудно. І, можливо, ти якось сама зможеш у цьому переконатися.

Лілі підвела очі, знову почервонівши, і не втрималася від легкої усмішки, але не змогла відповісти на його слова, відчуваючи, як сильно вони зачепили її душу.