Глава 1

Стандартна мелодія дзвінка на телефоні розірвала тишу раннього ранку. Тіна подивилася на екран, хоча і так чудово знала, що лише одна людина може її турбувати. Для різноманіття їй ще дзвонили з банку, але то було дуже рідко та зовсім не цікаво.

Треба відповісти, але канапка як на зло застрягла у горлі. У їх сім’ї є правило чотирьох гудків: якщо після них вона не візьме слухавку, то сестра переверне усе місто і це ще пощастить, якщо тільки місто. Сім’я параноїків, але причин у них достатньо.

- Слухаю, - сухо почала дівчина. Це погано, з сестрою можна бути лагіднішою, але не було ні настрою, ні бажання. Вона щойно втекла поїхала, тому намагалася розгрібти цілу купу справ стосовно квартири та навчання. Для початку було б непогано не запізнитися у перший день.

- Яка ж ти не чуйна, - Регина зітхнула. Закипів чайник на плиті. Тіна поставила гучний зв’язок і пішла за ним. Кухня в домі була маленькою, тож далеко відійти вона не могла. – Я взагалі-то турбуюся, як там тобі на новому місці.

- Як бачиш, додому ще не прибігла, - саркастично відповіла дівчина. Трохи подумала і вирішила, що треба сказати ще щось, щоб не здавалося, що вона не хоче говорити. Сім’я в них була великою, але лише сестра була рідною людиною. – Нічого я, Чорноморськ – хороше місце, непогане. Море поруч, місто велике - мільйонник, уявляєш? - є чим зайнятись.

Наприклад, зірвати плани портовій мафії. Або розладити постачання зброї. Піймати хіміків, що варять наркотики. Тіна глибоко вдихнула – минулий образ життя не відпускав так просто, але дівчина була настроєна рішуче.

- Залишилось лиш познайомитись с однокурсниками, так? – про всяк випадок нагадала жінка, розуміючи, що вона могла ц забути про таку дрібницю.

- Ой, це не проблема, - відмахнулася Тіна, заливши каву кип’ятком. Напій навіть непогано пах. – Ти ж знаєш, я своя у будь-якому колективі.

- Я зроблю вигляд, що повірила тобі, - Регина зовсім не весело посміхнулася, згадавши, як у шостому класі молодшій сестрі обрізали волоси однокласники. Над нею знущалися в школі якийсь час, але потім перестали, набридло, мабуть, а може просто переросли. От тільки друзів в неї так і не з’явилося.

- Сова ще не думає про пенсію? – для пристойності спитала дівчина, бо розуміла, що Регині буде приємно. З найстаршою з сестер у Тіни були жахливі відносини, але Регина обожнювала їх обох та сподівалася, що колись вони знайдуть спільну мову.

Тіні це снилося у нічних кошмарах. В них був один батько, але різні матері і Тіна по неволі стала причиною розладу у їх сім’ї. Вона цього не хотіла. Її не питали.

- Навіть по імені Кіру не назвеш? – без надії спитала сестра. Дівчина не відповіла. – Вони з Орестом нічогенько, на пенсію не збираються.

- І справді, куди їм на пенсію, місто без них не вивезе, - говорила вона та розуміла, що не бреше. Треба було ще спитати про батька. Тіна думала про це, але Регина її випередила.

- Тата хочуть підвищити на роботі, - раптом почала вона. – Ми тут трохи надавали чортів одній банді, уявляєш, вони вирішили, що наше птаство можна взяти голими руками, -  вона коротко засміялась. Тіна теж посміхнулася.

- Привітай його від мене, - дівчина поставила брудний посуд в раковину та швидко глянула на годинник: їй вже треба було поспішити. Вона встала перед дзеркалом, щоб зав’язати волосся, пофарбоване у темно-червоний. Їй подобався це колір, хоча не тільки їй і саме в цьому була причина.

Зачіска рідко вдавалася, бо хвилясті, обрізані по плечі пасма тирчали во всі сторону

- Не запізнись в перший день, - прочитала її думки сестра, а Тіна майже вирішила, що жінка навчилася читати думки.

- Все, я вже йду, - пообіцяла вона, але перед тим, як попрощатися згадала ще одне важливе питання. – Про Марко щось чутно?

- Тіно, - одразу почала Регина. – Він пішов. І просив його не шукати. Я теж переживаю, але… - вона трохи помовчала. – Ніхто не змусить його знову прийти.

- Так, ти права, - зітхнула дівчина. – Бувай.

І скинула слухавку. Не найкращий початок дня, да і розмова вийшла не краще. Та в неї не залишилося часу на роздуми. Вона накинула куртку, подумала кілька секунд перед тим, як взяти з собою шкіряні рукавички.

***

Головному корпусу її університету було вже більше кількох сторічь. Туди водили екскурсії, в одному з залів був музей, а на території турботливо вирощували ботанічний сад, де інколи займалися біологи.

Загалом не погано. Було до тих пір, поки її групі не повідомили, що вчитися в головному корпусі вони не будуть. Тіна навіть не здивувалася, особливо, коли побачила будівлю, де на неї вже чекали. Регина завжди казала, що людям треба навчитися розрізняти старе та старовинне. Дівчина, як ніколи, була з нею згодна.

Корпус був сірим, скоріш за все, побудованим ще до революції, бо цокольний поверх, куди раніше заходила прислуга, зараз перетворився на головний вхід. Студенти повільно стікалися в середину, шукаючи свої аудиторії.

Тіна прийшла останньою. Більшість її одногрупників вже позаймали лави, тож вона вибрала одне з самих останніх місць. Щоб не сидіти просто так, доки вони чекали на кураторку, дівчина стягнула рукавичку і торкнулася нашкрябаних на парті написів. Нічого не відбулося. Останнім часом видіння не хотіли приходити наяву, а постійно бачити їх у снах було нестерпно.

З роздумів її повернуло питання.

- Це типу мода така, чи в тебе руки мерзнуть? – спитав одногрупник, який раптово опинився поруч. Дівчина натягнула рукавичку та посміхнулася.

- Можеш вважати це закосом на Лагерфельда, - з серйозним обличчям відповіла вона, а хлопець перевів погляд на фарбоване влосся.

- А це закос на Алу Відьму чи на Гаару? - підхопив він. Тіна посміхнулася.