У щастя довгі руки

- Слухай, Марку, а яке воно - щастя?

Хлопчик здивовано зиркнув на свою подружку, зненацька сполоханий питанням. Він перевів подих і буркнув:

- Не знаю. Я його ще не відчував.

- То звідки ти знаєш, що не відчував, коли не маєш тями, яке воно?

Марк знову покосився на дівчинку. Вона вже не вперше дивує його своїми словами. І в ці миті неначе дорослішає. Росте. І ось вже поряд нього не маленька Іринка, а куди старше дівча. Як дивно їй тоді пасують ще дитячі веснянки на щоках і бешкетливі вогники в очах. Вона повертається і ласкаво дивиться на нетямущого русявого хлопчину, який ніяк не може второпати її думки.

- У щастя довгі руки. Знаєш, воно обіймає всіх, кого не лінь. А ще у нього лице сонця. І воно тепле-тепле. Щастя сяє, тому іноді засліплює людям очі. І ті не бачать, що роблять, просто вони… Вони щасливі.

Нависла тиша.

- А як його змусити обійняти мене? - хлопець прошепотів ледве чутно.

- Змусити? Його не потрібно змушувати. Його просто треба обійняти першим.

Марк дивився на свою подругу і раптом йому здалося, що її очі світяться, що вона уся сяє, а те сяйво таке тепле і лагідне, немов перше проміння весняного сонця. І хлопчик упізнав його, те світло. Спершу зачудовано завмер, а потім злегка посміхнувся. Він підійшов ближче до Іринки і міцно обійняв її.

Першим обійняв своє щастя.

Слава Павлюк

Подобається

#4575 в Різне
#4390 в Сучасна проза

У тексті є: щастя, літо, дитинство

Відредаговано: 08.05.2019

Додати до бібліотеки

Поскаржитись