Розділ 13

 Липневе сонце очевидно вирішило відігратися за тиждень дощів, тож почало шкварити іще зранку. Коли Власта з'явилась на кухні, Меліса звично взялася накладати тарілки на піднос — це вже стало її обов'язком. І, хоч Зоряна як завше кидала гострий позирк, та не могла ж вона заборонити виконувати додаткову роботу. 

 У їдальні за столом сиділа лише Стелла. Сини Кадела не надто переймалися пунктуальністю. Меліса мимохіть відзначила темні кола під очима, що псували порцелянову шкіру жінки. Навіть дрібні зморшки здавалися глибшими, а вуста стиснулись в одну тонку лінію.

Останнім часом Стелла поводилася дивно. Часто зникала в справах, а навіть коли й була присутня, то все одно сиділа мовчки з кам’яним виразом обличчя. Цікаво, що з нею? Можливо, завела коханця?

 Меліса подумки всміхнулась, ставлячи тарілку перед господинею дому, що раптом підвела погляд, і холодну задуму як рукою зняло. Видовжені жовті зіниці різко розширилися, затоплюючи чорні очі золотою барвою.

— Що ти тут робиш? 

 Меліса аж здригнулась від її різкого тону. В сенсі що вона тут робить? Працює?

Та не встигла дівчина придумати відповідь, як Стелла озвалася знову:

— Хіба ти не маєш бути на кухні? 

— Я допомагаю, — пробелькотіла Меліса. 

— То ти в нас така добра? Чи бракує роботи? — голос жінки сповнився неприхованим єхидством. — Тоді я зараз знайду тобі чим зайнятися. Прибиратимеш сьогодні вбиральні. І щоб блищали як нові.

  В останніх словах Стелла зірвалась на крик. Біле чоло спотворила глибока зморшка, проте жінка одразу ж торкнулась пальцями обличчя й за мить повернула свою незворушну маску.

 Меліса вирішила не випробовувати долю й рушила на кухню, де отримала нову догану від Зоряни. Цього разу їй дісталось за затримку. Дівчина мовчки зітхнула, відчуваючи спротив вогню, що починав закипати всередині. Яка муха сьогодні всіх укусила? 

 На жаль, якою б не була причина — а Меліса була певна, що це сталося не з її вини — все одно довелося прибирати вбиральні. А, щоб дівчина працювала на совість і не відлинювала від роботи, Стелла приставила до неї нагляд — ту саму покоївку Софію.

«Це вже не муха, — подумки мовила Меліса, поліруючи кран над мийкою, доки темнокоса служниця стояла над нею, спираючись на стіну: — Це скажений ведмідь її вкусив, не інакше».

— Хутчіше, Меланіє. У нас іще п’ять кімнат на черзі, — Софія явно тішилась своєю роллю.

 Меліса зціпила зуби й затиснула губку так міцно, ніби намагалась її задушити. Хоч як хотілося прикликати вогонь, такої розкоші вона собі дозволити не могла.

— Чого ти там застигла?

Софія, якій набридло стояти на одному місці, почала міряти кроками спальню Стелли, з якої вони власне й почали роботу. Почала. Меліса.

— Вже завершую, — зітхнула дівчина, роззираючись довкола. Вбиральня Стелли була куди більш розкішною, ніж ті, що виділили слугам. І, хоча Меліса не мала на що скаржитися, та її погляд раз-у-раз повертався до видовженої ванни на позолочених ніжках, до широкого дзеркала у важкій золотій рамі й лискучого комоду із темного дерева, заставленого пахучими кольоровими бляшанками, поруч з якими лежав забутий гребінець із блискучим рубіном.

 Меліса не сміла торкатися цієї краси. Та що там торкатися — вона не могла навіть як слід роздивитися довкола, бо нестерпна Софія одразу ж чіплялася до неї. Тож дівчині лишалося тільки виконувати свою роботу якнайшвидше.

 Завершивши, вона вийшла в коридор і зітхнула з полегшенням. Попри зовнішню красу, спальня господині не належала до списку місць, де хотілося затриматися. Почасти через саму власницю, що показала не найкращі риси свого характеру, а почасти через задуху, просякнуту ароматом терпких цитрусових парфумів. Можливо, якби Стелла дозволила провітрити кімнату, то не зривалася б зненацька на людях. 

 Меліса усміхнулася своїм думкам і вже рушила в бік наступної спальні, коли Софія її зупинила:

— Сюди ні. До спальні господаря велено не заходити.

— Чому? — здивувалась Меліса.

— А тобі яка різниця? Радій, що менше роботи.

 Меліса лише знизала плечима й рушила далі. Список дивацтв незмірно зростав. З чого б це Стелла заборонила їй заходити до спальні чоловіка? Невже ревнує? В такому разі, можна було б зрозуміти її злість. Тільки-от Меліса майже не пересікалась із Каделом і вже точно не давала приводів для подібних фантазій.

— Казала я тобі: переходь в покоївки, — продовжила Софія. — Не мала б зараз клопоту. А тепер потрапила до господині в немилість і все — замість кухні маєш вбиральні.

— Не така вже й велика різниця, — відказала Меліса, проте за годину ладна була взяти свої слова назад. Бо одна справа дивитися на смачну їжу, і зовсім інша — відшкрябувати бруд між плитами, натирати поверхні до блиску й повсякчас знаходити сміття чи невипрані речі далів, що доводилися їй братами.

 Меліса повернулась до кімнати, розтираючи затерплу спину й коліна. Все це дуже нагадувало маєток у горах. Хай горить він синім вогнем разом із вибриками Стелли.

Дівчина впала на ліжко, всього на мить, як їй здавалось, а розплющивши очі, зустрілась поглядом із першими променями сонця. Принаймні цього разу вона виспалась.

 Меліса підійшла до свічки на столі, щоб, як уже звикла, потренуватися з вогнем. Однак на неї чекав сюрприз — згорнута записка.

Маркус хоче бачити тебе завтра в майстерні. Збираємося опівночі. Гарна робота, Мелісо.

І не забудь спалити записку.

Ізевель.

Залишки сну як рукою зняло. Меліса перечитала записку іще кілька разів, ніби шукала прихований сенс, та зрештою перетворила папір на купку попелу. Трясця, Ніко таки передав листа Маркусу. Не варто було довіряти йому.

 Хоча, з іншого боку, куди їй було діватися? Що б зробив Кадел, коли б знайшов лист в її кімнаті. А підозри могли виникнути, якщо вже не виникли. Згадати хоча б розмову з Ейнаром в бібліотеці чи дивну поведінку Стелли. Та навіть слуги могли помітити, що вона часто десь дівається. Ні, Меліса мусила позбутися листа. Тепер їй треба думати, що робити далі.