Розділ 9

 Гучний цокіт годинників збігався зі швидкими кроками Ізевеля, що ходив майстернею від кутка до кутка, мов невгамовний маятник. Тиждень тому він не побоявся вдертися до кабінету Кадела і цілком впевнено почував себе, граючи роль друга родини. Але його спокій дав тріщину перед майбутньою зустріччю із Маркусом.

 Меліса спостерігала за хлопцем, стискаючи в кишені червоні стрічки. Лагідний шовк заспокоював передчуття бурі, що наближається. Зрештою, вона мала цілий тиждень, щоб змиритися з небажаною зустріччю.

 Попри невдалі пошуки, загалом усе складалося добре. Кадел знайшов браслет і повірив, що до кабінету увійшов саме Ерік, який, до слова, десь подівся, доки решта родини спостерігала за феєрверками. Хлопець намагався виправдатися і у своїй звичній манері почав кидати саркастичні кпини. Батько цього не оцінив, тож до кінця місяця молодший син Кадела мусив сидіти за підручниками у своїй спальні. 

 Ізевель мав зустрітися з Маркусом одразу після пікніку. І, на щастя, хлопець лишився живим, що дуже обнадіювало. Меліса не приховувала свого полегшення. Їй не доведеться виправдовуватись чи відповідати на сотню запитань, цей тягар повністю ліг на плечі блакитноокого дала.

- Що він сказав тобі? – вкотре запитала дівчина. Ізевель застиг у кутку майстерні, міцно стиснувши губи. Здавалося, він про щось замислився.

- Сказав чекати, - тихо відповів хлопець, зиркаючи на опуклий годинник із квітковим орнаментом.

 «Нічого нового», - подумки зітхнула Меліса. Ізевель уперто не бажав ділитися подробицями їхньої із Маркусом зустрічі. Тож, єдине, що їй лишалось – чекати, коли дал з’явиться щоб озвучити їм подальші вказіки.

 Увесь минулий тиждень вона вмирала з нудьги. Рутинні дні текли сірою рікою повільно й кволо. Меліса байдуже виконувала свою роботу: пекла пироги, подавала їжу, допомагала прибирати на кухні. Усе одне й те саме, аж мимоволі хотілося заснути на ходу. Дівчина інколи не могла пригадати, що робила за цілий день. Навіть бадьорий голос Зоряни зливався у безслівний дзвін. Зате сотні запитань роїлися в голові мов оси, не даючи їй спокою. Що це за цифри дванадцять і шість? Чи це якась дата? Чи їхня знахідка взагалі має сенс?

 Та ще й Кадели збирались покинути маєток за два тижні. План Маркуса висів на волоску. Що він зробить, коли не вдасться знайти нічого до того часу? Можливо, відпустить Мелісу?

 Дівчина подумки пирхнула. Вона не була настільки наївна, щоб вірити в добродушність цього дала. Він скоріше уб’є її або придумає нове завдання. Колючий мороз пробіг хребтом, коли Меліса уявила, як Маркус отруїть її або викине десь у дикій частині гір. Ці два тижні – останній шанс взяти долю в свої руки. Але як це зробити? 

 Двері майстерні рвучко відчинилися, впускаючи темну постать, що миттю заполонила собою увесь простір. Маркус не був високим, а тим більше кремезним. Однак сама його присутність тиснула на плечі, змушуючи інших відчувати себе мізерно малими.

 Ніко не гаючи часу сховався у своїй комірчині. Меліса ледь стрималась щоб не шугнути за ним. Важкий погляд Маркуса зупинився на ній, пронизуючи тіло голочками страху. Боги, невже вона колись мешкала з цим чоловіком під одним дахом?

- Добридень, - видихнула дівчина із тремтінням у голосі.

 - Привіт, красуне, - хмикнув Маркус, обдарувавши її байдужим поглядом, й одразу ж повернувся до Ізевеля. Хлопець мимохіть випрямив спину, напружившись. – Я мав час подумати і дещо вирішив.

 Усі застигли в нервовому очікуванні. Багатоголосий стукіт годинників відлунював у голові мов сотня молотків.

- Відсьогодні жодних порпань у документах, - Меліса зітхнула з полегшенням, а дал тим часом продовжив. – Кадел надто розумний. Він добре заховав усе, що могло б його видати. А часу обмаль, тож тепер вам доведеться зловити його на гарячому.

- Перепрошую, але що саме ми маємо ловити? – запитала дівчина і враз піймала на собі здивований погляд Ізевеля. – Тобто у чому ви підозрюєте Кадела? Що за злочин він вчинив?

- А ти не знаєш? – розгублено запитав він.

- Вона не знає,- підтвердив Маркус без тіні емоцій. Він ніколи не розкривав Мелісі всіх карт. Від неї потрібна була лише кров, що дозволить оминути закляття.

- Але пора вже дізнатись, - зітхнув дал. - Тож, красуне, якщо коротко, Алістер Кадел довгий час інвестує в торгівлю: дорогоцінне каміння, метал, сукно і так далі. Навіть одного разу зголосився стати посланцем щоб побачити, як пролягає торговий тракт у людських королівствах. Ну і не забув при цьому гарно розважитися.

 Меліса мовчки зціпила зуби й доклала усіх зусиль аби її лице лишалось незворушним. Цей чоловік умів зачепити за живе.

- Та річ, у тому, що торгівля – справа слизька. Де багато грошей, там і злочини: брехня, хабарництво, несплата податків, а часом навіть вбивства. Я думав, що ви знайдете хоч якісь підтвердження у кабінеті Кадела, проте план не спрацював.

- Ми знайшли якісь цифри, - заперечив Ізевель.

- Якісь цифри, - перекривив його Маркус й неспішно підійшов до вікна. Полуденне сонце упало на його бліде обличчя, підкреслюючи гострі риси та темні кола під очима. – Якщо ви знайдете, до чого ті цифри – питань нема. Але у нас лише два тижні, тож слухайте далі, - його промовистий погляд був сильнішим від будь-яких аргументів. - Нещодавно з’явилась цікава звістка: Кадел регулярно покидає маєток у дуже підозрілих справах.  Цілком ймовірно, що він долучився до сірих рядів.

- До кого? – вже вкотре озвалась Меліса, відчуваючи себе недолугим бабаком, який проспав усю зиму і не розуміє що відбувається.

- До лордів і далів нижчого рангу, незгодних з владою, – коротко пояснив Ізевель і одразу ж повернувся до Маркуса. – Але звідки така інформація?

 Той відповів дуже стримано:

- З надійного джерела.

- Ясно, - коротко кивнув хлопець. Меліса тільки розгублено переводила погляд з одного дала на іншого. Невже Ізевель розуміє про що йдеться.

- І цілком ймовірно, що Алістер Кадел вирушить у цій справі сьогодні о шостій.