Розділ 5

Солодкий запах польових квітів приємно лоскотав ніздрі. Вони розсипалися серед зеленого килиму трав мов кольорові самоцвіти. Ліс буяв життям, у кронах дерев ховалися щебетливі пташки, а неподалік ледь чутно дзюркотіла ріка – не мілкий гірський струмочок, а глибока спокійна вода, чиста й блакитна мов очі богині Дари, що обдарувала людей теплом і врожаєм. Восени вітерцем промчиться її пустоливий брат Фоль, розфарбує листя яскравими барвами, а тоді зірве їх, розкидає на землі мов килим. І підземний бог Шель укриє голе віття теплою ковдрою снігу.

***

«Цікаво, чи в горах падає сніг?» - ця думка розбудила її мов відро холодної води.

Меліса поволі розплющила очі. Вона вперше бачила такі яскраві сновидіння. Здавалося, ніби побувала вдома, та реальність невблаганно поверталась до неї.

Зусиллям волі дівчина змусила себе підвестися з ліжка і убратися в звичну одежк служниці. За вікном застигла сіра імла, що віщувала вологу погоду. Після жорстокої спеки нарешті випали дощі, сповнивши повітря приємною прохолодою.

Меліса зауважила, що ніхто у будинку не розділяв її радості з цього приводу. Етельстан прийшов додому мокрий до нитки. І, хоч магія вогню, миттю висушила його одяг, він продовжував буркотіти щось про вибрики погоди і зіпсовані плани. Стелла повністю розділяла настрій пасинка. Довгоочікуваний пікнік, що мав відбутися наприкінці тижня, опинився під загрозою. Дружна Кадела увесь день не відводила погляду від вікна, по якому збігали струмочки води, мов би намагалась зачаклувати їх. Та дощ не зважав на роздратований блиск її зміїних очей, так само як і молодший син, що вважав своїм обов’язком відпускати невдоволені коментарі з будь-якого приводу, долучаючись до старшого брата. Їхній батько взагалі не з’явився за столом, не попередивши нікого про свою відсутність.  

На відміну від решти родини, Артур і Ейнар поводились як звично. Перший не полінувався елегантно укласти руді пасма й убрався в смарагдовий камзол із скромним, проте не менш вишуканим кроєм – надто вишуканим як для сніданку з родиною.

- У тебе якісь плани, Артуре? – здивовано вигнула брову Стелла, коли він підвівся з-за столу, ледве торкнувшись їжі.

- Звичайно, мамо, - мовив він бадьоро із зухвалою усмішкою на обличчі, ігноруючи невдоволений тон матері.

- Куди ти йдеш? – запитала вона вслід хлопцю, що швидким кроком промайнув широкий стіл, лишивши за собою шлейф терпкого деревного парфуму.

- Таємниця, - відповів він, зникаючи за дверима. Це була вже третя акція за тиждень.

- Весь у батька, - зітхнула Стелла, а тоді різко випрямила спину, мов би згадала про присутність усіх синів та ще двох служниць. До кінця сніданку вона не мовила жодного слова, і, попри палку заздрість, Меліса відчула краплю жалю до цієї красивої гордої жінки, що проковтнула не одну образу.

 Однак Меліса не збиралась перейматися проблемами родини Каделів. Вистачало власних клопотів, як от, наприклад, вибачитися перед Зоряною за різкість, проникнути у кабінет Кадела, бажано, при цьому лишитися живою й непоміченою, і знайти там невідь-що. А насамкінець потрібно якось вислизнути з-під влади Маркуса, поки він не передумав віддати її на поталу далам.

Меліса почала з найлегшого.

- Я хотіла вибачитися, - почала Меліса, викладаючи тісто у кольорові форми. – День видався важкий. Не хотіла тебе образити.

- Та нічого, - відповіла Зоряна, всміхнувшись. – Усі біди через хлопців.

 Меліса дуже пишалась своєю витримкою у той момент. Нехай Зоряна вважає, що у неї було невдале побачення, якщо їй так кортить, аби лиш не сваритися через дрібниці.

- Артур знову втік зі сніданку, - шепнула Меліса, відкладаючи завчасно начищені овочі для обіднього супу.

- Можливо, має якісь справи, - байдуже відказала Зоряна.

- Скидається на те, що він знайшов собі дівчину, а може й не одну. Наша господиня страшно дратується через це, – провадила Меліса.  

- Може й так, та це не наша справа, - відрізала служниця, стиснувши губи.  Із замисленим поглядом вона витирала тарілки з такою прискіпливістю, ніби хотіла протерти у них дірку. Мовчання застигло в повітрі колючим морозом.

- Щось не так? – запитала Меліса, нахиляючись до служниці, що ніби навмисне відвернулась від неї.

- Усе гаразд, - відмахнулась Зоряна, не підводячи очей.

- Я розумію, що нам не можна обговорювати господарів, - почала виправдовуватися Меліса, збагнувши, що таки бовкнула зайве. Кадели не зрадіють, дізнавшись, що про них пліткують служниці, а Зоряна вже досить довго працює на них. Не дивно, що дівчина не хоче підтримувати подібні розмови.

- Та ні, я просто втомилась, - сказала служниця й вигнула уста у втомленій усмішці.

 Меліса відчувала брехню у її глухому голосі, однак розпитувати не стала, лиш вирішила запропонувати допомогу.

- Якщо хочеш відпочити, я впораюся із супом сама. До обіду ще багато часу.

 Не встигла Зоряна заперечити, як у дверях кухні з’явилася засапана Власта.

- До нас гості, - мовила вона, пригладжуючи посивіле волосся, що вибилося з-під очіпка. – Дивно, що у таку погоду хтось має бажання виходити з дому. Я б носа не висунула за двері, коли з неба ллє як з відра.

- Ти і не висовуєш, а останнім часом взагалі тільки скиглиш, - з докором кинула Зоряна, і, доки Власта не відкрила рота, щоб заперечити, продовжила. – Що нам готувати?

- Гостей четверо – усі поважні дали. Господарі веліли подати зараз гарячі напої, фрукти, десерти, а на обід приготувати печеню і пироги, - слухняно перелічила служниця, кидаючи ображені погляди в бік Зоряни. Але дівчина не мала наміру перепрошувати, лише уважно вислухала доручення й кивнула.

 Меліса обвела кухню стривоженим поглядом. Начищені до блиску кастрюлі були порожні, а у коморі, може й знайдеться миска ягід та ранні сливи, та з солодкого лишився тільки цукор.  

- Цікаво, де ми візьмемо десерти, - зітхнула Зоряна, розділяючи її побоювання.