Розділ 3

 Мешкаючи у домі Маркуса, Меліса взяла за звичку прокидатися раніше. Вона широко відчиняла вікно й підставляла обличчя лагідному вітерцю, а тоді, насолодившись прохолодним доторком вологого повітря, шукала поглядом знайомі кам’яниці й намагалася закарбувати у пам’яті нові деталі. Часом дали лишали вікна відчиненими, тож їй вдавалося розгледіти, що ховається усередині будинків, чи навіть почути уривки розмов. У такі миті Мелісу охоплювала пекуча суміш радості й цікавості, ніби ці маленькі украдені моменти були справжнім скарбом.

 Цього ранку дівчина знову прокинулась раніше, та не з власної волі. Здавалося, що хтось штовхнув її уві сні, а у грудях застигла колюча тривога. Меліса намагалась вловити джерело цієї бентеги, та думки розбігались, мов листя, звіяне осіннім вітром.

 Зрештою, дівчина покинула марні спроби. Якщо їй і наснився кошмар, то пригадати його точно не вдасться. Сонні очі сльозилися від різкого світла. Меліса досі не могла призвичаїтися, що її ліжко стояло навпроти вікна, а фіранок не було. Хоча в її становищі гріх було жалітися. Кадели виділили своїм слугам цілком пристойні кімнати, де помістилося достатньо меблів: зручне ліжко, шафа з поличками, більша, ніж Меліса потребувала насправді; дерев’яний стіл та стілець. На білих стінах висіло дві вишитих картини із польовими квітами — ймовірно, власність попередньої служниці. А за дверцятами ховалась маленька вбиральня. Тож насправді дівчині нічого не бракувало.

 Вона підвелася з ліжка й дістала звичний одяг служниці — блакитну спідницю та жакет, заплела руде волосся, а тоді підійшла до дзеркала, намагаючись витягнути з себе усмішку, однак бліде відображення лишалося безрадісним.

 Щоб відволіктись Меліса підійшла до глечика з водою, залишеного на столі іще ввечері. Дівчина глибоко вдихнула й заплющила очі. Вогонь озвався у тілі радісним трепетом. Вона неспішно торкнулась пальцями поверхні води, відчуваючи, як та поволі нагрівається, а за мить різко витягнула руку. З кожним разом їй удавалося все краще. Шепіт вогню майже стих, ніби регулярні тренування втамовували його голод.

 Усміхнувшись, цього разу щиро, Меліса випурхнула з кімнати й ринулась до кухні, де на неї вже чекала Зоряна.

— Добрий ранок. Як ся маєш? Як спалося? — защебетала служниця.

— Усе добре, дякую, — стримано відповіла Меліса. Зрештою, Зоряна не потребувала її відповіді, а лише чекала можливості розповісти про себе. — А ти як?

— Та що там, все як завжди. Я то вже звикла прислужувати Каделам, — залопотіла вона, підтверджуючи думки Меліси, яка вже потрохи взялася до роботи і продовжувала кивати у відповідь.

Дівчина вкотре зраділа, що опинилась в Астурі, де по всьому місту проходила система труб, що постачала воду до умивальників та ванн: і гарячу і холодну. Це значно спрощувало життя, що вже й казати про готування.

— А що це ти ліпиш таке гарненьке? — зазирнула Зоряна.

— Це плетенки. Тісто м’якеньке і солодке, а всередині начинка, — відповіла Меліса з ноткою гордощів. Це був особливий рецепт Інес. Філь їх дуже любив.

— Ну вже допікай, може ще самі встигнемо спробувати, — висмикнула її з роздумів Зоряна. — А то сьогодні вже вся родина буде разом, то нам роботи додасться. Зараз почнуться гості, прийоми, пікніки…

— В сенсі уся родина? — перебила служницю Меліса. — Невже і лорд Кадел прибув?

— Має прибути сьогодні.

— Ясно, — кивнула Меліса, поспіхом згадуючи план маєтку. З прибуттям Кадела почнеться її справжня робота — і це не тісто місити чи вимивати тарілки до блиску. Маркус чекатиме відомостей, а вона й досі навіть не наблизилась до кабінету Кадела — єдиної білої плями на мапі маєтку. 

— Час накривати на стіл, — у кухні з’явилась та сама служниця із посивілим волоссям. — Я поки прийшла по тарілки, але і ви не баріться.

— У нас все добре, — відповіла Зоряна з ноткою роздратування. Меліса подумки відмітила, що і надалі варто мовчки їй кивати. Хтозна, скільки часу доведеться провести у маєтку. Дружні стосунки можуть знадобитися.

— Допоможеш занести? — запитала служниця, кидаючи на Мелісу промовистий погляд, й дівчина радісно кивнула.

— Добра ти душа, — цокнула язиком Зоряна, проте не стала сперечатися.

 У їдальні Мелісу зустріла та сама картина, що і напередодні: Стелла зайняла своє чільне місце. Її каштанові кучері були заховані у складне плетиво кіс зібране на потилиці. Шовкова сукня, хоч і простого крою, неодмінно привертала до себе увагу, полискуючи на сонці. В такт їй променів перстень з діамантом. Меліса на мить замислилась, о котрій годині ця жінка мусить прокидатися, щоб виглядати так вишукано.

 Двоє старших синів Кадела сиділи поруч, як і того разу. Різниця в їхньому вигляді й поведінці ставала іще більш помітною. Етельстан ніби і не побачив порцелянову тарілку, що опинилась у нього перед носом. Він ввічливо дослухав Артура, а тоді поволі наклав собі потроху кожної страви, неспішно розрізаючи усе на маленькі шматочки. Подібним чином поводилась Стелла. Сама акуратність, чого не скажеш про її рідних синів.

— Нарешті, — видихнув Артур, обводячи стіл захопленим поглядом, який може мати лише справді голодна особа. Меліса встигла відмітити, що він успадкував витонченість материних рис, а від батька узяв лише руде волосся. Навіть його стрижка нагадувала манери Стелли. Короткі блискучі пасма м’яко торкалися скронь, додаючи молодому далу особливого шарму.

— Передай мені той салат, — вигукнув на другому кінці столу молодший син Ерік, звертаючись, ймовірно, до замисленого Ейнара, що сидів поруч.

— А де будь ласка? — відказав Ейнар і простягнув тацю, ніби не помітив роздратований погляд Стелли. Очевидно, що цим мали займатися слуги. Однак, молодші сини Кадела, здається не надто переймалися етикетом.

 Ерік заскреготів ножем, пиляючи омлет, а Ейнар, убраний у все чорне, мовби носив робоче вбрання навіть удома, підвівся й узяв тарілку із млинцями з середини столу, а тоді повернувся на місце й нарешті взявся снідати.