Глава 15

Вузька стежка вела їх дедалі глибше в серце лісу. Високі дерева з товстими стовбурами стояли так щільно, що їхні крони спліталися в єдиний купол, закриваючи небо. Лише зрідка крізь цей зелено-чорний дах прослизали тонкі золоті промені. Усе довкола дихало вогкістю і  сирістю.

Земля під ногами була нерівною, вкритою корінням, яке виповзало назовні, наче хтось розставив пастки. Подекуди темний м’який мох утворював невеликі острівці, приглушуючи кроки й створюючи відчуття, ніби вони ступали не по землі, а по подушках.  Коли стежка врешті вивела їх на невелику поляну, Лан різко зупинився.

Посеред галявини лежало старе дерево, що впало набік і своїм тілом перегородило вузенький струмок. Вода тепер повільно просочувалась крізь його коріння, збираючись у маленькі калюжі й відсвічуючи наче дзеркала.

Над гілками цього поваленого дерева висіли кілька стрічок. Вони вже давно втратили колір: колись, можливо, яскраво-червоні чи сині, тепер вони нагадували брудні клапті тканини, які час безжально пошматував. Вітер майже не рухав їх, і все ж здавалося, що вони самі по собі колихаються.

Навколо поваленої колоди мох утворив густий зелений килим, крізь який де-не-де пробивалися тонкі стебла трав. Юй Лан одразу впізнав кілька лікарських рослин, хоча більшість виглядала сухою. Він обійшов стовбур, зупинився й примружився. Неподалік, крізь рідкіший завіс гілок, проглядалася ще одна, менша галявина.

— Сумніваюся, що ми тут щось знайдемо, — видихнув він, задумливо потираючи підборіддя. — Минуло забагато років. Сліди давно мали б зникнути.

— Я б не поспішав із висновками, — спокійно відповів Чжань. Його очі пильно вивчали землю біля струмка. Він нахилився й кивнув у той бік. — Поглянь сюди.

Лан обережно підійшов ближче, схилившись над струмком. У вологому ґрунті, під корінням,  щось блідо зблиснуло. Лан нахмурився, нахилився ще нижче і раптом зрозумів, що бачить. З-під коріння виступала округла форма, з якої земля змилась під натиском води. Це був череп: старий, потрісканий, з дірками там, де колись були очі.

На мить він застиг, вдивляючись у порожні западини. Потім куточки його губ повільно піднялися у зловісній  усмішці.

— А ти молодець, — пробурмотів він, не відводячи погляду від знахідки. — Спробую дізнатися, хто це. Допоможи розгребти мох.

Лі Чжань не ставив зайвих запитань, лише коротко кивнув і взявся за справу. Використовуючи гілки, вони разом відкинули мокрий мох та розгрібли землю навколо. Поступово проявилися не лише уламки черепа, а й кілька кісток, ребра, частина ключиці

Лан витер руки  і присів навпочіпки перед очищеною ділянкою. Його долоня ковзнула по землі, наче він намацував щось невидиме. Очі його звузилися, і голос прозвучав тихіше:

— Цьому мене навчив один демон. Трюк простий. Можна викликати душу померлого й поставити йому три питання. Відповідь завжди буде лише "так" або "ні".

Він злегка посміхнувся, згадуючи:

— У Примарному місті цим часто бавилися. Хтось ставив питання заради жарту, інші робили ставки. Бувало навіть… продавали відповіді. Не знаю, чи це спрацює тут, у цьому світі. Але чому б не спробувати?

Чжань нахмурився, але не перебивав.

— Що тобі потрібно? — коротко запитав він.

— Дай меч, — відповів Юй Лан, підбираючи чорну паличку. Він обережно написав два слова з різних боків, а потім  поклав її в центр розчищеної землі, наче позначаючи місце.

Чжань, не промовивши ні слова, простягнув йому меч. Лан узяв, і розітнув власну долоню, на його обличчі не з’явилось жодної емоції, немов він робив це вже десятки… ні, можливо сотні разів. Червоні краплі крові впали на землю, просочуючи мох і кістки.

— Ти що, здурів?! —вирвалося в Лі Чжаня. Його пальці напружилися , а всередині піднялася хвиля тривоги. Він не вперше бачив кров, але те, як Лан зробив це,  змусило його серце пришвидшити ритм.

Повітря стало густішим, тиск наростав із кожною миттю. Здавалося, що ліс навколо завмер, затамувавши подих Чжань не зводив очей із Лана.. У його очах, що тепер потемніли до безодні, не залишалося нічого людського, лише байдужа сила й тінь тих кошмарів, про які він згадував уночі.

Очі Лана остаточно зникли у темряві, і він промовив:

— Почнемо.

Чжань відчув, як по спині пробіг мороз. Йому хотілося втрутитися, зупинити це безумство. Але, спокій, впевненість, той дивний холод у голосі Юй Лана, змусили його залишитися на місці. Він лише тихо стиснув кулаки й приготувався, якщо щось піде не так, він буде першим, хто встане між Ланом і небезпекою.

— Став питання, поки я втримую дух. Добре подумай, що саме спитати, — голос Лана лунав глухо, віддалено, ніби долинав не з його уст, а з іншого виміру.

У Чжаня всередині все стиснулося від важкості темряви. Долоні спітніли, він облизав пересохлі губи й нарешті промовив:

— Тебе вбили люди?

Паличка здригнулася й зупинилася на «так».

Мурашки пробігли по його спині. Він підняв погляд на Лана. Той стояв нерухомо, але очі, немов чорні провалля, виглядали так, ніби дивилися крізь усе навколо. Щелепи напружені, губи стиснуті. І все ж легке тремтіння в кутиках вуст зраджувало, що навіть йому важко втримати силу в межах.

— Ти Лі Тай? — друге питання прозвучало тихіше, ніж він хотів.

Знову «так». Серце Чжаня підскочило. Він на мить уявив, що зараз усе це вийде з-під контролю, і йому доведеться відбиватися вже не від духа, а від темряви, що оточила Лана. Він перевів погляд на мага. Лан усе ще тримався спокійно, але колір його обличчя змінився, став блідішим, немов кров відступила від шкіри. На розсіченій долоні нові краплі виступали повільніше, немов тіло саме намагалося зберегти сили. І все ж він тримався, вперто, зосереджено, не даючи темряві жодного шансу вирватися з-під контролю.

«Що далі?..» — думки плутались , накладаючись одна на одну. «Хто його вбив? Чому?» Але тоді його осяйнула проста ідея: дізнатися, чи знає сам дух причину.