Глава 4

Жасміна

— Малятко…

— Юліане… Що ти тут робиш? — дивуюся його появі.

Серце стрибає до горла і починає битися у божевільному темпі.

Намагаюся опанувати емоції, але після стресу, що я пережила зранку, це дається не просто. Мені ще й досі болить від побаченого в його квартирі. Та дівка липла до нього, наче вони у стосунках. Якщо вірити Лесі, то її звати Ольга Перегуда. І що вона колишня дівчина Юліана. Але чи справді воно так?

— Дозволь мені все пояснити, — підходить ближче. — Малятко, дай мені кілька хвилин. А потім вирішуй.

Тягнеться до мене, щоб взяти за руку, але я мимоволі задкую, уникаючи дотику. Недовіра нікуди не зникла.

Мовчу. Не дивлюся йому в очі.

Боюся попастися на гачок його чарів. Думаю над його словами. Згадую, що казала мені Леся і навіть та бабка спливає в пам'яті.

У мене тонна питань до Юліана. І тільки він може дати на них відповіді. Краще взнати правду і трішки постраждати, аніж мордуватися у невідомості і жити у здогадках. А з моєю уявою я безперечно казна-що собі додумаю.

— Добре, — нарешті приймаю рішення.

— Ходімо в машину.

— Ні, — хитаю головою. Я точно впевнена, що не встою перед ним, якщо ми опинимося віч-на-віч.

— Жасміно, ти замерзла, — наполягає на своєму. Дивиться на мене і миттєво насуплюється.  — Ти можеш захворіти, а я цього не хочу. Ходімо, — не встигаю і пікнути, як Юліан бере мене за руку і веде за собою. Я б могла вирвати руку і обуритися, але щось зовсім не хочеться. Моє самолюбство тішиться піклування Юліана.

Допомагає сісти на заднє сидіння, а сам заводить двигун і вмикає обігрів. Слідкую за ним, як він сідає поруч і бере букет, що лежить на передньому сидінні. Це ж ті квіти, що лежали у нього на столі! То вони призначені м-е-е-ені?! А я думала, що букет для тієї дівулі. Виглядало саме так.

— Ці квіти я придбав для тебе. А не те, що ти подумала.

— Звідки ти знаєш, що я подумала? — фиркаю.

— Нічого хорошого — це однозначно. Інакше б ми їли смачний обід в одному з дорогих ресторанів, а не з'ясовували стосунки, — накриває мою руку своєю. Приємно відчувати його тепло. В грудях стискається від цього невинного дотику. — Я знаю, як це виглядало, але повір, я не обіймав її.

Вирішую, що час запитань прийшов.

— Хто вона? — йду у наступ. Мені потрібні відповіді. І не слід тягнути час. Поки я не розтанула калюжею від харизми і оксамитового голосу Барського.

— Моя колишня.

— Як її звати?

— Ольга Перегуда.

— Ти кохаєш її?

— Ні.

— А кохав?

— Також ні.

Дивуюся його зізнанню. Як можна з кимось зустрічатися і не кохати ту людину? Що тримає таких людей разом? Секс, вигода, цікаве спілкування? Не розумію. Я б точно так не змогла.

— Ти ще був у стосунках з нею, коли ми познайомились? — продовжую засипати Юліана питаннями.

— Так. Але ми вже давно не разом.

— Як вона опинилася у тебе вдома? Ти її запросив?

— Ні. Я не очікував на її прихід. Ольга знає код квартири. Гадаю, вона мала намір помиритися.

— І ти також хочеш зійтися з нею?

— Ні.

Замовкаю.

Леся мала рацію. Вони розійшлися. Але та коза не хоче відпускати Юліана. Припхалась, як до себе додому та й ще на тепер вже мого хлопця полізла.

— Я б міг це все тобі розповісти, якби ти не втекла.

— А ти б вчинив інакше? Якби побачив свою дівчину в обіймах з іншим хлопцем?

— Все залежить, хто та дівчина і чи є у мене почуття до неї.

— Я. Та дівчина - я, — вирішую йти ва-банк. Дивлюся йому в карі очі, які уважно слідкують за мною з-під брів. Я й не помітила, коли почала обожнювати цей його насуплений погляд. Ох, Юліане… — У тебе є почуття до мене? — зважуюсь на найголовніше питання з усіх.

— Так, — ніжно торкається до щоки, а мені дихання перехоплює. Відчуваю його смачний аромат парфумів, за якими скучила. Починає тягнути в ямці від приємних спогадів. Солодкий запах жасмину і сандалу робить свою справу, розбурхує емоції. — Інакше ми б не розмовляли зараз, — заправляє волосся за вушко. Його турбота і ніжність руйнують усі стіни, які я будувала на скору руку, щоб відгородитися від нього. — Якщо хочеш — можеш продовжити свій допит.

Всміхаюся на його легкий жарт.

— Крихітко, мені прикро, що так сталося. Ольга для мене в минулому. Є тільки ти.

Це саме ті слова, які я хотіла почути. Але чи щирі вони? Можливо, він навмисно чарує мене, щоб я не злилася. Щоб моя оборонна фортеця впала. Важко встояти, коли Юліан пестить мене. Збираю всю волю в кулак і притамовую розбурхані почуття.

Мені потрібно все зважити і зробити висновки після усього, що я бачила і чула.

А Юліан тим часом нахиляється і торкається губами моїх губ і залишає легкий поцілунок. Господи, я ледве тримаю себе в руках! Так важко не відповісти на поцілунок, але мені вдається.

— Я хочу тобі вірити, але мені потрібен час, Юліане, — тихо кажу.

— Розумію.

— Я піду, — залишаю букет в машині і виходжу.

— Малятко, я не зраджував тобі. Я поважаю тебе і себе. Просто знай це.

Ці слова карбуються в пам'яті і звучать луною в голові. Впродовж дня прокручую в думках всі події, що сталися сьогодні. Настрій бажає кращого і на запитання мами, що сталося просто відмовчуюсь. Неділя минає в смутку. Весь час думаю про Юліана.

Він був щирим зі мною чи ні? Все сказане ним звучало дуже переконливо. Я так жадала зустрічі з ним, так сильно чекала на нього. Малювала у своїй уяві красиві картинки нашої зустрічі. А все сталося, не так, як гадалося. Якась курка, на ім’я Ольга Перегуда, зіпсувала мій день. І не тільки день! Вона хоче зіпсувати наші з Юліаном стосунки! Зараза! Невже вона взнала про мене і Юліана? Чи це просто збіг? Якщо та ціла Олька має намір повернути собі мого хлопця, то нехай обломиться. Я їй просто так Юліана не віддам!