Розділ 4

Липень. На вулиці спека така, що дихати неможливо. Хочеться з головою пірнути у холодну воду, щоб хоч якось охолонути. 

Але навіть попри таку погоду липень я люблю. Кожного разу він нагадує мені про те, що одного разу я зробив правильний вибір. 

— Про що задумався? — поруч сідає Інна і лагідно зазирає в очі. Ми сидимо під міцним дубом, який своїм гіллям захищає нас від усього світу. Зараз є лише я і вона. 

— Про те, що одного разу я не помилився, — усміхаюсь і пригортаю до себе дружину.

Її тендітні пальчики лягають на мої груди, а аромат волосся змушує забути про все на світі. Моя. Така моя…

— Пам’ятаєш нашу першу зустріч? — здіймає на мене погляд. 

— Звісно, — цілую у маківку і ще міцніше пригортаю до себе. — Надворі був липень, спека така ж, як і сьогодні, — хмикаю, згадуючи той день. 

Всю ніч ми гуляли, тримаючись за руки. Час тікав крізь пальці поруч з цією дівчиною, і так не хотілось, щоб наставав ранок, адже це означало одне: час повертатись. 

Але я не повернувся. Ні через день, ні через два, ні через рік. Моє життя тут, поруч з коханою дружиною і найбажанішою жінкою, у яку я закохався з першої миті нашої зустрічі. 

— У мене для тебе дещо є, — тишу розрізає шепіт Інни. — Поглянь, — і простягає невелику білу коробочку, яку щойно дістала з кишені. 

— Що це? — здивовано питаю і ловлю її збентежений погляд. Але вже за мить, відкривши коробочку, на очі навертаються сльози. — Дякую, рідна, — пригортаю до себе кохану і міцно-міцно стискаю у своїх обіймах. 

— Дякую, що одного разу з’явився у моєму житті, — шепоче у мої груди. 

Дякую, що розділили зі мною історію, яка сталася одного липневого дня)

Буду рада, якщо підтримаєте книгу зірочкою та коментарем)))