У "Секонд Хенді"

У теплий осінній день, коли сонце вже не палило, а лише зігрівало, я вирішив зайти в "Секонд Хенд". Це був звичайний невеличкий магазинчик з вицвілим написом на вітрині, де поруч із зображенням кофти й джинсів красувалася вивіска "Знижки до 70%!". Зайшовши всередину, я почув знайомий запах старих речей, змішаний із легким ароматом миючих засобів.

"Це той самий запах, який завжди супроводжує такі місця", — подумав я, роздивляючись вішалки з одягом.

Магазин був досить людним. Хтось звично копирсався у речах, хтось перебував у роздумах перед дзеркалом. Я почав переглядати полиці з джемперами, намагаючись знайти щось цікаве, коли раптом почув розмову неподалік.

— Ну мамо! Я не хочу одягати колготи! — тонкий і обурений голос хлопчика здався мені таким знайомим, що я мимоволі посміхнувся.

— Ти мусиш, сину, — відповіла сувора, але спокійна жіноча інтонація.

— Але їх повинні одягати дівчатка! — продовжував хлопчик, явно сподіваючись, що зможе переконати маму.

— Усі їх повинні одягати. Ти не дівчинка. Тож припиняй балуватися, інакше я покараю тебе й проведу додому, — спокійно, але з натяком на погрозу відповіла мати.

— Ну гаразд, одягну! Тільки не кажи, що це обов'язково, — буркнув хлопчик, здаючись.

Я ледве стримав сміх.

"От уже ці діти. Завжди знайдуть, чим здивувати", — подумав я, повертаючи увагу до полиці з джемперами.

Поки я розглядав кофти, позаду мене почалася інша розмова. На цей раз це був чоловік із жінкою, які, судячи з усього, обговорювали якусь сукню.

— Як думаєш, любий: ця сукня мені підійде на весілля? — голос жінки звучав так, ніби відповідь чоловіка була вирішальною.

— Гм... Не думаю, що підійде тобі. Вона занадто біла, — відповів чоловік, трохи розгублено дивлячись на сукню.

— Але любий! Усі жінки мають право носити білу сукню, тож не відмовляй мені! — сказала вона, трохи ображено, але з нотками кокетства.

— Гаразд, давай виберемо її, — здався чоловік.

— От і чудово! Дякую тобі, любий, — радісно сказала жінка, і вони попрямували до каси.

"Романтика у "Секонд Хенді" — це щось нове", — подумав я, усміхаючись під ніс.

Я вже знайшов кілька непоганих речей і йшов до іншого стелажа, коли почув голосну сварку біля стійки з чоловічими шкарпетками.

— Ти, лайно нещасне, як посмів мені підкинути смердючі шкарпетки?! — гримів один чоловік, розмахуючи руками.

— Які ще смердючі шкарпетки?! Вони були не мої! — обурено відповів інший.

— А чиї ж вони тоді?! — голос першого чоловіка ставав усе гучнішим.

— Бабкє Вєркі! — крикнув другий, відступаючи на крок.

— Шо, дурдомас?! Та я зараз розскумідалю тебе! — вигукнув перший, явно готовий до бійки.

— Ах ти так! Ну тримайся у мене! — не залишився в боргу другий, і вони почали кидатися один на одного.

Продавчиня, яка стояла за касою, вигукнула:

— Гей, чоловіки! У нас тут не ринг! Припиніть негайно!

Вони заспокоїлися, але продовжували кидати один в одного злі погляди.

"Оце так розвага. Секонд Хенд явно не для слабких нервів", — подумав я, знову усміхнувшись.

Поруч із розділом верхнього одягу стояли дві дівчини, які обговорювали пальто.

— Ти знаєш, оце пальто мені не підходить, — сказала одна, тримаючи в руках темно-синє пальто.

— Чого ж це? Усі дівчата в ньому ходять! — здивовано спитала друга.

— Гм... Щось в ньому не свіже тається... Якась несправедливість... — задумливо відповіла перша.

— Ой, годі тобі, подруго! Ти ж знаєш, що це не якась "абстракція", а звичайне пальто. А якщо тобі воно не подобається, раджу знайти інше пальто, — сказала друга й простягнула їй інший варіант.

"Цікаво, що б це означало — несправедливе пальто? Напевно, це якась дівчача філософія", — подумав я, продовжуючи свою прогулянку між стелажами.

Нарешті, мою увагу привернула літня пара, яка стояла біля стелажа з побутовими дрібницями.

— Слухай, Марусю, у нас є вдома приправа до риби? — запитав дідусь, оглядаючи полички.

— Здається, ні... — відповіла бабуся, трохи задумавшись.

— Тоді я беру її з собою, пригодиться, — вирішив дідусь, кладучи приправу в кошик.

— А корм нашому котові?! — обурилася бабуся, поглянувши на нього.

— Він заслужив своє, коли він мене за ногу вкусив! НЕХАЙ ДУМАЄ ПРО СВОЮ ПОВЕДІНКУ, А НЕ ПРО КОРМ З ЧУЧЕРНЯТІНОЮ!!! — урочисто заявив дідусь, розмахуючи руками.

Я ледве стримав сміх, спостерігаючи за цією кумедною сценою.

Після всього цього я вибрав собі джемпер і куртку, які мені справді сподобалися, і попрямував до каси.

— Добрий день, — привіталася продавчиня, усміхаючись.

— Добрий день. Ось це все, — сказав я, поклавши речі на прилавок.

— Ви обрали дуже гарні речі. Усе разом буде 340 гривень, — сказала вона, пробиваючи покупки.

Я розрахувався, подякував і почав збирати свої речі.

— Дякую за покупки, приходьте ще! — усміхнулася продавчиня.

— Обов’язково, — відповів я, виходячи з магазину.

На вулиці вже почало сутеніти, і легкий вітерець грався з моїм волоссям. Я йшов додому із задоволеною посмішкою, думаючи про всі ці кумедні розмови, які почув у "Секонд Хенді". Напевно, тут можна знайти не лише цікаві речі, а й цілі історії.