Пролог

Ляльковод.

Кажуть, що життя людини — це найбільша цінність. Насправді — людина це гіпсова фігурка. Її можна змінити, підкорити, а можна просто прибрати, якщо вона заважає ходу твоєї гри. Однією з таких фігурок був Едуард Стрілецький. Керівник особливої міжвідомчої слідчої групи. Едуард завжди був на крок попереду, на тон голосніше, на ступінь вище. Останнє слово завжди було за ним.

Але мені це набридло.

Я. Зламав. Фігурку.

Дивно, як швидко зникає весь цей пафос, коли в твоїй крові розчиняється смертельна доза інсуліну. Гіпоглікемічна кома — витончена, тиха смерть, яка не залишає брудних слідів, але ламає людину зсередини. Я стояв зовсім поруч, дивлячись на те, як пальці Едуарда сіпаються, намагаючись вчепитися за краєчок дивану, а на лобі виступає холодний піт. Його скляні очі обійшли мене знизу доверху, а рот лише злегка привідкрився, намагаючись щось сказати. Я спостерігав, як він важко дихав, ніби риба, яку викинуло з моря. Гіпсова фігурка розкришилась прямо у мене на очах, перетворившись на звичайне м’ясо, яке просто вчасно пустили під ніж.

А зараз на моїй шахівниці з'явилася нова фігура. Слідча-психолог Яна Горда, новий керівник. Молода вискочка з червоним дипломом і чудовим критичним мисленням. Вона свято вірить, що прийшла шукати факти й відновлювати справедливість. Наївна. Поки вона намагається діяти за столичною схемою, я вже стою в неї за спиною, готуючи нові жертви для відволікання уваги.

Один невірний крок — і смертельна доза інсуліну заповнить твій організм, Яно. Один невірний крок — і ще одна фігурка буде зламана моїми холодними руками.

Гра починається. Гра до останнього подиху.