Ховаю в посмішці свої проблеми..
Ховаю в ній свій сум палкий..
Ховаю в посмішці всі корективи..
Й синдром цей - зовсім не слабкий..
Закована до сліз та хвилювання
Прикована до болі ніби я завжди..
Та посмішка приховує симптоми..
Які в душі назавжди є моїй.
Хотілось би це стерти з голови..
Забути хоч на день, хвилину..
Й не рахувати дні своєї гіркоти..
Коли любов - і та вже до загину!
І в посмішці я заховаю знов своє життя..
Ніхто не зможе зрозуміти - у чому сенс? Чому сумна?