Зовсім недавно, моє серце заполонила захоплива історія Маргарет Мітчел "Звіяні вітром". А фільм просто перехоплював дух. За мотивами цього шедевру, я спробувала написати вірш. Можливо навіть назва занадто довга і банальна, та все ж..
"Якби Рет Батлер написав зізнання своїй коханій Скарлет.."
Скарлет, О люба Скарлет
Як знов згадаю я про вас
То в грудях все на мить холоне
І зупиняється цей час.
Жінок на світі тьма-тямуща
Чарівність в кожної своя
Та ваша постать невмируща
Живе в мені ще й повсякчас.
Красунь багато є на світі
І не побоюсь сказати, що добріші є ніж ви
Та чомусь лиш ваша постать
Заполонила всі мої думки.
Куточок вуст, яскраві очі
А з вуст отих - слова пекучі,
Немов отрути дотик той,
У жилах застигає кров.
О Скарлет, люба моя Скарлет
Божеволію, бо ви ще не зі мною
І кохаєте ви зовсім не мене.
Та ваша мужність, ваша сила духу
Знову й знову зачаровує мене.
О Скарлет, люба моя Скарлет
Швидкої зустрічі із вами,
Так щиро й палко я жадаю.
О Скарлет, леді мого серця,
Якщо без вас я...
То що це за прокляття? І як отрута зветься?