Сірі очі мов туман..
Пробирають до кісток...
Темні ночі, сни пророчі..
Забирають у капкан..
Слова душу обіймають...
Серце радістю стискають..
І коли погляну знов..
Закипає моя кров...
Стоп. І що це все таке?
Ніяковію? Посміхаюсь?
Чорт же забирай, мене..
Що ж же я роблю таке?
Подруга моя всміхнеться..
Каже: "Це коханням зветься"
Знову я зніяковію..
Та в слова ці не повірю..
Бо велику біль вони несуть..
Не можу знову покохати...
Не хочу знову я страждати...
Хоче вже серце розриває...
І до мене промовляє:
"Ти кохаєш, ти кохаєш"
І сама про це ти знаєш...
Але правду ти ховаєш...
Може досить це ховати?
Досить вже собі брехати..
Червоні щоки тобі ж не приховати))
Як вам мої вірші? Дуже стараюсь.. Якщо подобається, підтримайте зірочкою✨🥰