Іра
Я зайшла в квартиру, зачинила двері і зразу на них сперлась. Потім опустилась додолу. Голова впала на руки. Чомусь хотілось плакати, але очі не видавлювали жодних крапель.
Потім пройшла на кухню, поклала чайник на газ і продовжила сидіти і дивитись у одну точку. Нічого не хотілось. Чому він мене поцілував? Чому я не відірвалася зразу, а довела до такого? Ну чому я така погана? Мені здається, чи я закохалась в нього?
Чайник вже давно висунувся, а я лише через п'ятнадцять хвилин схаменулась. Спочатку зрозуміла, що потрібно переодягнутись і вже за хвилину була одягнена у свій теплий спальний костюм, як раптом у двері хтось задзвонив. Хто б це міг бути?
Я навіть не дивилась у віконечко. Зразу відчинила двері і перед моїми очима постало до болю знайоме обличчя. На порозі стояв він. Спершись на двері, хлопець дивився на мене. Потім, без жодного попередження, підійшов і спокійно поцілував.
Я хотіла відштовхнути його від себе, але він перший це зробив.
- Ніяких дурниць ми з тобою не робимо, - його тихий шепіт на вухо аж обпікав.
І, не почувши жодної відповіді, продовжив цілувати. Я піддалась цій ейфорії і відповіла на поцілунок.
***
Ми лежали один біля одного. Моя голова спочивала на його грудях. Моя маленька рука блукала по його рельєфному животі. Його груди спокійно піднімались, а серце гулко відбивалось у грудях. Його рука тим часом гладила моє волосся. Раптом він нахилився і поцілував мене в голову. Ми обидвоє відпочивали від пристрасної ночі.
За вікном почало світати. Ми не спали. Я розуміла, що ще трохи і потрібно йти на роботу, але мені не хотілось його відпускати. Ми отак лежали і мовчали.
Не знаю, скільки це продовжувалось, але тривало досить мало.
- Ти як? - запитав мене хлопець і поцілував у скроню. У його голосі чувся не той звичний холод, а ніжність. Мені навіть здалось, що я сплю.
- Добре, - промуркотіла я і потягнулась руками вгору. Наші очі зустрілись. Згодом і губи також.
Він накрив мене своїм тілом і пустив руку на талію. Потім продовжив свої довгі поцілунки.
Мене далі затягнуло у вир, але я зуміла промовити до нього:
- Усе, досить, а то ми запізнимось на роботу сьогодні.
- Я й не думав йти на роботу. До того ж, ти знаєш, що дирекція не запізнюється, а затримуються.
- А от моя дирекція цього не прийме, - продовжила відсахуватись я, бо знала, що це буде дуже довго.
- Я з ним поговорю. Скажу, що його дочка хоче проводити більше часу зі своїм майбутнім чоловіком, - не хотів зупинятись він.
- Якщо ти ще й таке скажеш, то він зречеться тебе назавжди. Ти зіпсуєш його психіку. Мало того, що він не хоче віддавати свою донечку за тебе, та ще й забере мене до себе додому і буде тримати під ключем до весілля, якого все одно не буде, бо це лише гра, - після цих слів його поцілунки зупинились. Він поглянув на мене поглядом, якого я ще ніколи не бачила. У ньому було усе: лють, злість, ненависть.
Потім хлопець встав з ліжка і схопив свої штани. Почав дуже швидко одягатись, що й я не зрозуміла як.
- Ей, ти чого? - озвалась я, та він не відповідав.
- Що сталось? - я встала, прикриваючись і обгортаючи своє тіло покривалом, підійшла до нього. Він стояв до мене спиною, тому я поклала на плече руку.
Я відчувала, що м'язи спочатку напряглись але потім розслабились.
Андрій різко повернувся, від чого моя рука впала. В його очах я побачила презирство.
- Поясни мені, що не так? - я поклала руку на його щоку. Він мовчав, лише поклав свою поверх моєї. Я думала, що її скине, але цього не вийшло. Навпаки, його тіло стало ближче біля мене.
- То, на твою думку, між нами не може бути нічого? - промовили його уста.
- Ні, я нічого такого не мала на увазі. Я просто...
- Якщо ти думаєш, що я тебе просто так поцілував, то скажу так, як є. Я свої поцілунки не роздаю, як зірка кіно. Можеш не сумніватись. І просто так я б до тебе не ліз. Якщо у тебе немає жодних почуттів до мене, то навіщо ти відповідала? - він відійшов він мене і вже пройшов до дверей, щоб взути черевики. Я йшла за ним.
- Але... - та не встигла я договорити, як хлопець знову мене перервав.
- Якщо хочеш збрехати, то краще цього не роби, - потім він дьоргнув за ручку дверей і вийшов. Я продовжувала стояти на порозі, так нічого й не очікуючи.
*
На роботі у мене сну не було ні в одному оці. Я весь час думала про нього. І згодом згадала, що не телефонувала до Юлі. Та їхати до нього не хотілось. І все ж, я вирішила себе змусити.
Андрій
Я був у шоці. До цієї дівчини у мене давно виникли почуття і саме тієї ночі я це зрозумів. Не хотів нічого ламати. Подумав, що вона не хотіла мене відштовхувати у машині, тому вирішив прийти до неї, але не думав, що вона ще раз мене відштовхне. Ще й так по-злому. Все, ніякої гри не буде. Хай не просить. І мені не потрібно.
Раптом у мене в кишені задзвонив телефон. На дисплеї засвітилась наша фотографія з мамою. Мені нічого не залишалось, як взяти трубку.
- Алло, привіт, сину, - зазвучав спокійний голос мами з веселими нотками.
- Привіт мамо. Ти щось хотіла, а то у мене багато справ.
- Так. Ти коли приїдеш додому? - її питання поклало мене наповал.
- Та не знаю, а що?
- Та нічого. Просто думаю, що тобі вже одружитись потрібно. І якраз знайшла хорошу дівчинку для тебе, - вона говорила це настільки спокійно, ніби це були для неї буденні речі. І це мене найбільше злило.
- Мамо, - зразу вирішив я, - я хотів давно тобі сказати.
- Я слухаю.
- Я вже маю дівчину. І ось, на днях зробив їй пропозицію, - я замовк.
З того боку було чутно тишу. Чесно, не знаю, але моя мама може все в цей момент робити. Навіть плакати.
- То чому ти не поділився цим з своєю мамою ще до того, як мав їй зробити пропозицію? - почала жінка і я зрозумів, що це надовго.
- Не було часу. Сама розумієш, робота, - якнайкоротше відмазувався я.
- Вона хоча б гарна? - з веселими нотками промовляла мама.
#10240 в Любовні романи
#3999 в Сучасний любовний роман
#2503 в Молодіжна проза
Відредаговано: 31.01.2021