Розділ 21

Ми не дійшли до головного, але мені цього хотілось понад усе. Та враз хлопець зупинився і поглянув на мене, у мої очі, і я зрозуміла, що він хоче щось сказати. Він відсторонився від мене і сперся на один лікоть. Тоді поглянув на мене. Мені при цьому прийшлось трохи поворухнутись, щоб зручніше було дивитись. Андрій ще якийсь час споглядав на мене, а потім почав:

- Знаєш, давай зробимо один для одного добру річ. Я тут подумав і вирішив, що було б добре, якби ми з тобою зіграли закохану пару перед нашими батьками. Сама розумієш, моя мама скоро перейде у таку функцію, яка називаєтья пошук нареченої для єдиного сина. Ти б могла їй сподобатись.

Після цих слів усередині мене ніби щось завмерло. Спочатку я не зрозуміла, що зі мною сталось, але потім прийшло усвідомлення того, що все ж таки це все погано.

Та як він може мені таке пропонувати?! Я, звісно, не змогла стримати своєї думки.

- Ти геть з глузду поїхав? Та як у тебе виникає стільки сміливості мені таке говорити? Думаєш, що затягнув довірливу дівчину в ліжко і тобі все можна? У тебе що, немає совісті? Ну звісно, звідки вона у тебе може бути? Слухай, може, я ще для тебе буду робити якісь обслуговування? Ти про це не думав, ні? Так от, скажу одне: я тобі не лялька, — я піднялась із ліжка, прикриваючи своє оголене тіло тоненьким одіялом. Мені здавалось, що мене облили брудом. Його погляд повний бруду. Хлопець мовчав, але потім промовив:

- Я не хотів тебе образити і не мав нічого такого на думці. Я маю на увазі, що ми могли б просто так, за домовленістю працювати. Я тебе не буду торкатись і тому по… - я не змогла слухати цю брехню, тому знову перебила.

- Ти сьогодні мене торкнувся, - я почала шукати свій одяг, а хлопець продовжив лежати у тій позі, яка у нього була до цього часу.

Він нічого не відповів, а я почала одягатись. Мені було плювати на те, що він дивиться на мене.

- Я хочу поговорити з нашими друзями і піти звідси. Точніше, зі своєю подругою.

Андрій

Я лежав, мов укопаний. Не думав, що скажу їй таке. Все йшло добре, і я навіть захотів продовження, але язик повернувся сказати їй це. Тепер залишається лежати і дивитись на те, як це ідеальне тіло покриває одна за іншою одежина. Особливо вразило те, як вона відреагувала. Я думав, що цей голосок вбиває мене помалу. Ніколи не вважав, що дівчина зможе мене настільки сильно вразити в саме серце і позбавить повітря мої легені.

- Тепер я знаю, чому тебе покинула твоя дівчина. Ти ставив себе вище за неї, - після цих її слів здалося, що мені дали під дих. От це вже був заборонений прийом.

- Та що ти знаєш? – не зміг приховати свого обурення я.

- Повір, по тобі видно, - це прозвучало доволі спокійно. Саме з тим спокоєм, після якого має початись буря. Та ця буря була всередині мене. Те море бушувало і викидало хвилями. Я відчув як зуби стискались до болю. Та що ця дівчина знає? Вона взагалі мала простенькі відносини, у яких нічого не відчувала. Ще й так легко їх  позбулась.

Дівчина вийшла з кімнати і через кілька хвилин я знайшов сили у собі піднятись із ліжка. Усе тіло горіло від непродовженості. Та мозок кричав стрепенутись, бо ця дівчина заділа моє чоловічу самолюбов.

Ні з того, ні з сього подзвонили наші друзі. Іра мовчки вихопила трубку з моїх рук. Я хотів щось відповісти, але вона відійшла у напрямку балкона. Я не хотів підслуховувати її розмову, тому пішов на кухню.

Іра

Я не знала як виразити своє невдоволення. Та хто він такий, щоб мене так нагло використовувати? Моя подруга якимось незрозумілим способом зрозуміла, що зі мною щось не так і, навіть, відчула напруження біля мене.

- Щось сталось? – від цих слів я здригнулась. Ну і ну. Оце так чуйність. Я спочатку думал, звідки вона знає, але потім зрозуміла, що у її голосі також була напруга. Її щось непокоїло. І тепер мені в голову прийшло її також про це запитати.

- А у тебе що сталось? Ти дуже напружена. З тобою таке рідко буває.

Вона трохи мовчала, видно, задумалась. Я її знаю як облуплену.

- Давай ти перша розповіси, а я потім, - це прозвучало з ноткою якогось суму в голосі.

- Ну добре, - опісля я розповіла їй про те, що сталось. Попри мої репліки вона вкладала свої здивовані охи і ахи.

- Знаєш, мені у ці моменти хочеться стати поганою дівчинкою і взяти сигарету в руки. Стояти тут, на балконі, вдихати і видихати дим. Та мій мозок підказує мені, що краще через таку дурничку собі здоровя не варто втрачати.

- Я в такому шоці, що навіть не знаю що й сказати. У мене просто немає слів. Я думала, що він нормальний. А тут таке... - вона замовчала.

- Та все, проїхали. Ти кажи, що в тебе сталось.

Вона розповіла мені все. Від того, що йде працювати до школи і до того, що вони стали підробними чоловіком та дружиною. Звісно, я вже нічого не хотіла. Мене обурювали дії хлопця, який не порадився зі мною.

- Знаєш що, - почала іншу тему подруга. – Їх краще забути і, коли це закінчиться, продовжувати жити.

- Я також так думаю. До речі, до мене телефонували щодо однієї з твоїх картин. Сьогодні ввечері потрібно піти і відкрити галерею. Ти вибач, я просто маю дуже багато справ, тому забуваю про неї. Але сьогодні піду і відчиню. Все ж таки трохи страшно залишати твоїх працівників.  Якщо що, то їм непереливки.

- Та нічого. Я розумію, що тобі важко. Мені потрібно призначити там когось, бо ти не можеш приходити туди кожного дня і відкривати. Якщо все внормується, то ми зможемо відпочити від цього усього. Мені здається, що ці проблеми іноді тиснуть на голову. Коли згадую, то таке враження, ніби голова стискається в одну лінію.

- Я тобі співчуваю, - я похилила голову і поглянула вниз. Там була невеличка дитяча площадка, та на ній нікого не було. Правильно, зараз школа, а потім канікули і всі втечуть на відпочинок кудись. Мені не хотілось нікуди їхати. Хіба що лише взимку. Точно, може в Норвегію? Було б дуже  добре. Суворий холод за вікном, а ти сидиш перед вогнищем і грієш свої замерзлі кінцівки. В руках чашка гарячого чаю, а по телевізору йде якийсь новорічний фільм. Оце ідилія.  І нічого мене тут не тримає. Хоча, ще хочеться в Італію. Веселі італійці, смачна їжа, танці, співи, чудова культура. І ніяких тобі щоденних заморочок.