Розділ 13

Іра

Я зайшла у кімнату. Він досі спав. Я ж встала, вийшла, шуміла прийшла... Натомість, він спить як вбитий. Навіть пальцем не поворушив! Якщо будуть красти з будинку, то й тоді не почує. Так ж вбити можна!

- Андрію, - почала трохи вищим, ніж шепіт, голосом. Я вмостилась біля його живота, а ніж тримала у одній руці міцною хваткою.

Він не чув і я почала говорити буденним голосом:

- Андрій! - та він не почув.

Я потріпала його за плече і знову голосніше промовила:

- Андрію, прокидайся.

Хлопець ледве відкрив одне око. А коли зрозумів, хто перед ним, то піднявся і вже сидів за кілька десятків сантиметрів від мене. Я чомусь швидко зреагувала і приклала ніж, до чого побачила. Це виявилась шия.

Хлопець ще нічого не розумів і потер очі вільною рукою, але потім його погляд впав вниз.

- Що… щ...що ти туди приклала? - він схилив голову.

Я ж не розгубилась і промовила.

- Ще один рух і я переріжу тобі горлянку, - мої зуби, непомітно для мене самої, зімкнулися, а з губ  вирвалося шипіння. Аж самій стало страшно, але я вигляду не подавала і ні разу не моргнула, лише підозріло їх примружила.

Хлопець підняв руки вгору, ніби здавався.

- Чого ти хочеш від мене? - мені здалось, чи з його уст, які лише видають холодний темп, почувся благальний голосок поміж холод?

- Ти відповіси на усі запитання, які я тобі буду задавати. Договорились? - я притягнулась ближче, а він лише відхилив голову далі. Я знову ближче і він знову далі. І це було до того моменту, доки він не притиснувся до стіни. Тепер йому не врятуватись.

- Та які у тебе можуть бути до мене запитання? От же навіжена. Ти геть з розуму з'їхала? Вчора я не робив нічого такого, щоб … - почав він, але я його перебила.

- Домовились?

- Послухай, я нічого тобі не робив, та й … - знову почав хлопець свої виправдання, але я приклала ніж ще більше, та так, що лезо трохи було прикладене до шиї. А тоді почала:

- Отже, перше запитання. Ти вчора говорив з нашими  друзями? І чому мене розбудив? - я схилила голову на бік.

- Так, - відповів він спокійно, ніби нічого йому не загрожувало, а тоді продовжив. - Твоя подруга так читала книгу, що мій товариш гукав її сотню раз, а вона не відкликалась. Тому ми говорили разом. Тет-а-тет. Ще щось? - він уже опустив руки і дивився на мене точно холодним поглядом.

- Друге запитання: ти щось мені підсипав, що я так швидко заснула? Ти хотів зі мною щось зробити? - вибухнула я.

- Ні, - його брови зійшлись на переніссі. - Як взагалі тобі таке прийшло в голову?! Хіба я маю право з тобою щось зробити?! І в голову не приходило! Я такими дурницями не займаюсь, - розлютувався хлопець і з його тону я зрозуміла, що це правда. Та все ж, залишались сумніви.

- Слухай, - мене враз осінила думка.- А що, якщо ти і твій дружок викрадаєте дівчат і підлаштовуєте  таку ситуацію, а потім використовуєте їх?

- Не виводь мене. Ти і так нерви довела на край. Я ще раз повторюю: такими дурницями не займаюсь. І взагалі, котра година? Мені на роботу пора. І тобі також. Хоча, я думаю, якщо ти таке придумуєш, то ти не працюєш ніде. Взагалі-то, вставай і приводь себе до ладу. У дзеркало поглянь на себе. Страшно робиться. Виглядаєш, як панда. Забери це від мене і не дуркуй, - з серйозним виглядом промовив він.

Я обурилась, бо ще ніхто і ніколи мене так не обзивав. Та потім зрозуміла, що я не змила макіяж і на обличчі картина маслом.

- Ну добре, - погодилась я.

Раптом його погляд впав на подушку, на якій я спала. Я повторила за ним. Вона уся була у тональному кремі. Враз стало якось поганенько.

Я швидко вийшла з кімнати і поклала ніж на кухню. Потім побігла у ванну і побачила свій вигляд. Туш зробила темні кола під очима. Стрілки стерлись, від них залишились лише чорні півкола над очима. Одежа була вся пом'ята, зачіска — ротріпана. Як взагалі чесати це гніздо, не повидиравши собі усе волосся?!Жах. Виглядаю як Баба Яга. Чесно.

Прийшлось  це все змивати. Терла я довго. Як тільки повернусь додому, зразу ж зроблю кілька масок. Поглянула на телефон. Опів на сьому. Що ж, можна встигнути ще переодягтися дома. Може, розчесатись і нафарбуватись. А далі усе.

У двері стукав Андрій.

- Виходь вже, а то я на роботу запізнюсь! - кричав він з коридора.

- Уже виходжу, - відповіла я і вийшла звідти.

- Слухай, - я зупинила його, - у тебе хіба немає гребінця, чи щітки якоїсь, щоб я так на вулицю не виходила? - я вказала на купу, що утворилась у мене на голові.

- Десь там у моїй кімнаті у шухляді має бути щітка, яку забула колишня. Тримаю про всякий випадок, а то мати навідується. Бери її, - він забіг у ванну, а я пішла шукати скарб, на ходу розв'язуючи зачіску.

Через кілька хвилин ретельних пошуків, я все ж знайшла своє золото. Тепер йшла шукати дзеркало, знову на ходу розчісуючись. Виявилось, що ніде його немає, лише у ванній, тому прийшлось чекати, щоб їх укласти так, як потрібно.

Хлопець вийшов через кілька хвилин. Я встигла розчесати кінчики волосся і середину. Коли він показався з ванної в одному рушнику, що був загорнений навколо талії, то моєму баченню показались міцні і рельєфні м'язи. Вони були просто.. просто... Моя рука завмерла разом із щіткою. Я провела хлопця поглядом, а потім зайшла у ванну, згодом сама не зрозумівши як це сталось.

Його торс був дуже гарним. Мене чомусь потягнуло піти за ним, хоча ніколи не цікавили такі дівчачі штучки. Якщо ви думаєте, що у школі мій тато і мама мене пустили на самотік, лише одягали мене гарно, то ви помиляєтесь. Коли ледь не усі мої однокласниці ходили в клуб, на вечірки і тому подібне уже в п'ятнадцять років, то мій тато з великою неохотою відпускав мене кудись у мої двадцять. Він був вперто переконаний, що справжні леді повинні вчитись, а потім одружуватись. Від цього мене вже потім перекосило. Та до 20 років я була дівчинкою з брекетами, на яку не звертали увагу такі блискучі дівчатка. Коли ці дівчатка у свої п'ятнадцять мали уже другого хлопця, я сиділа за книжками по дизайну. Я вчилась малювати і день, і ніч. До мене татко присилав багатьох вчителів з малювання. Я вчилась кожного дня. Сьогодні у мене малювання, завтра англійська, післязавтра італійська, а потім французька. І це усе йшло по колу. Коли мала вихідний, то малювала по дизайну в день. Починала перефарбовувати у першому класі малюнки татових дизайнерів, а в дев'ятому малювала власні. Я хотіла малювати картини, але тато сказав, що хтось має допомогти йому.