Розділ 9

Давид

Вона ще довго говорила щось своїй подрузі, але я не слухав. Мені не дуже було цікаво, про що вони говорять. За той час я встиг проїхати до того села, знайти машину і ми пересіли в неї.

Потім вона почала розповідати мені про своє дитинство. Взамін я розповів їй про своє. Я говорив не довго, та коли повернувся, то вона вже дрімала.

Довго не думаючи, я зупинився біля обочини з думками  перетягнутм її на заднє сидіння, щоб вона могла поспати.

Я поглянув у її лице. Шкіра була гладенька, без зморшок. Хоча, які в її віці зморшки?! Та я продовжив розглядати. Дитячий носик рухався при кожному подиху. Губенята  персикового кольору заманювали до себе. Їх хотілось відчути на смак. Як вони смакують. Чим пахнуть. При одному погляді на них мені ввижались квіти, які солодко пахнуть, а смак був такий, ніби до вишні хтось добавив меду і вона стала солодшою за будь-яке тістечко. Вона щось пробуркотіла увісні і у мене виникла думка її поцілувати.

Та я зразу ж відігнав її. Ця дівчина здавалась такою неторканою і безгрішною.

Я продовжував тримати її на руках і милуватись чарівними лініями обличчя. Раптом вона повернулась, вхопилась за мою шию та притиснулась до грудей.

Тепер, щоб ще більше не нагрішити, я поклав її голову на подушку, а чарівне тіло укрив пледом.

Хоч до міста залишилось їхати ще недовго, та я не дозволяв собі спати на середині дороги. Нам залишилось ще півтора години. Потерплю. Уже в місті посплю.

Поки вів машину, то у пам'яті прорізалися думки про ці несамовиті вуста. Про ці чарівні очі. Про це чудо із чудес. Хоча я й намагався відігнати думки про це, але вони повертались і вдаряли з новою силою. Мені на хвилину здалось, що я залежним став.

Через кілька годин їзди я все ж таки зупинився у місті. Нічні ліхтарі освічували вулиці. Цим можна було зачаруватись, але я знайшов якусь парковку і там залишив машину, хоча й не свою. Телефони ми залишили в моїй машині, але нові не купили. Усе завтра. І гроші ми зняли.

Змучений, я вмостився на кріслі і, огорнувшись руками, заснув. 

Мені наснилось, що раптом стало холодно і я потягнув плед, який лежав на чомусь. Ще й був причеплений до чогось мертвою хваткою. Але щось пробурмотіло до мене, щоб я йшов до нього. І я опинився там, під міцним і теплим покривалом. Та мене не воно гріло, а чиєсь інше тепло. Чиє, я так і не з'ясував, бо знову поринув у темряву.

Сонце прорізалось крізь скло у машину і торкнулося мого носа та очей, від чого я прокинувся. Ніколи не любив таку наглість, тому і засував штори у кімнаті. Зараз же воно просто обнагліло.

Я нехотя розплющився і перше, що побачив, це різке світло. Потім, коли очі звикли до світла, то перед ними постало чиєсь нечітке обличчя. Коли картинка стала яснішою, то я побачив перед собою обличчя своєї попутниці.

Її обличчя було спокійним. Якщо вслухатись, то можна почути тихе і до болю приємне сопіння. Воно наче заколисувало. Воно заворожувало, але дивувало лише одне: чому воно так близько? Спочатку було все одно, але тепер дивно. 
І потім я опустив погляд вниз. Її руки, складені в ліктях, були біля моїх грудей. Одна моя рука підтримувала  її доволі тонку талію, а інша була під її головою. До речі, вона затерпла. І що було ще дивнішим, так це те, що ми вмістились на вузьких задніх сидіннях. А знаєте як? Правильно, дуже тісно один до одного притиснені. Ще, до мого пробудження, наші лоби були притиснені один до одного, а ми спали під пледом.

Я захотів забрати руку з-під її голови так, щоб вона не прокинулась, але не вийшло. Голова Юлі поворушилась і очі розплющились. Вона якийсь час звикала до світла, але потім побачила мене біля себе і, сказати, що вона була здивована, то це ще м'яко сказано.

Її очі округлились до розміру блюдечок.

- Що, збіса, вчора ввечері сталось? Чому ти тут? Чому я нічого не пам'ятаю? Якщо ти мені хотів щось зробити, то я за себе не відповідаю, злочинцю! - зірвалась з-під пледа вона і сіла на сидіння, а я ліниво примостився біля неї.

Її погляд був спрямований на мене. Мені нічого не залишалось,  як підняти руки вгору.

- Я тут ні до чого. Сам не розумію як це сталось. Засинав там, - вказую на передні сидіння, - а прокинувся тут. Слухай, а може це якась магія? А може ти хотіла від мене чогось? - я поклав свою руку на коліно і пригнувся до неї ближче, вдивляючись у очі, прикривши свої.

- Ти що! Не говори дурниць, - вона мене вдарила по руці. З її боку це було сильно, але для мене — просто ніщо.

- Ти знаєш, все можливо. Ми ж знайомі кілька днів, а точніше два дні. Від тебе можна очікувати усього, - я зіщулив очі і ще більше нахилився до неї.

- Та... Та... Та відсунься ти кінець кінців! - нарешті штовхнула вона мене в груди, а тоді сховала обличчя. Я зрозумів, що вона зніяковіла. І мене це дуже звеселило. Я був радий, що зміг її присоромити. На моєму обличчі виступила зрадлива усмішка.  

Я відхилився від дівчини і потягнувся. Вона повернулась до іншої дверки і все ще не поверталась до мене. В душі я радів.

Я вийшов на двір. Половина сонця лише показалась з-за горизонту. У машині було дуже затишно і тепло, але слід зрушувати з місця і їхати за вказаною адресою до потрібної квартири. Завдяки старанням Андрія, мені не потрібно шукати для нас житло. Я зробив невелику зарядку, а потім відкрив дверку чорної іномарки і кинув дівчині:

- Переодягайся, а я іду пошукаю води, щоб вмитись.

- Добре, - відповіла вона. Юля вже висунулась звідти і намагалась пригладити своє волосся, але нічого не виходило. Воно стирчало у різні боки. Чесно, я цього не помітив до того, як вона не почала його "розчісувати" пальцями. Дівчата всі такі.

Я пішов на пошуки якогось продуктового магазину. Довго йти не довелось, бо у цьому місті, як і в кожному іншому, вони на кожному кроці. Я знайшов якийсь одинокий магазинчик.

На щастя, там виявилась вода у якійсь пляшці за хорошою ціною. Ніколи цю фірму не бачив у Києві, але, можливо, вони ще туди не дійшли. Така хороша ціна для киян якраз буде хорошою.