Розділ 13. Фіксація кольору

Я завжди боялася фіксації.

Фіксовані стани. Фіксовані цілі. Фіксовані почуття.
Здавалося, що коли ти щось зафіксуєш — то втратиш свободу. Перестанеш рости. Замкнеш себе.

Але зараз, сидячи за робочим столом, дивлячись на палітру для інтер’єру бутик-готелю, я вперше подумала:
а що, як фіксація — це не кінець, а початок?

Я працювала над проєктом, який доручив Дмитро. Це був шанс — не просто «помічниці», а мені, Марті Білецькій, заявити про себе.

На екрані — інтер'єр кімнати, виконаний у пісочних тонах. Я замінила фон. Додала текстуру. Увімкнула підсвітку.
І зупинилась на кольорі стін.

Охра.
Тепла. Земляна. З ноткою золота, схованою в глибині.
Колір його долонь, коли торкається мого обличчя.
Колір ніжності, яку він не завжди дозволяє собі показати.

Я зафіксувала відтінок. Присвоїла йому код.
HEX #C29B5B — тепло Артема.

Плавно, майже непомітно, я перейшла до обіду.
Артем прийшов мовчки, але з тими самими очима — глибокими, як відкрите вікно в ніч.
Він поставив каву, сів навпроти й уважно подивився на мій екран.

— Це красиво, — сказав.
— Це про тебе, — відповіла я, трохи втомлено. — Але ти не зрозумієш.

— Спробуй пояснити.

Я розвернулась до нього.
Вперше — не ховаючись за професійністю. Не граючи ролей.

— Коли я малюю, я відчуваю. І кольори — це не просто фарби. Це... відбитки людей.
Цей — як твій голос, коли ти говориш пошепки.
Оцей — як твоя іронія, коли ти соромишся зізнатись, що хвилюєшся.
А цей — як ніч, коли ми мовчали разом.
І в кожному з них — щось, що я боюсь втратити.

Він не перебивав.

— Я ніколи не хотіла фіксувати речі. Але зараз...
Я торкнулась мишки й показала колір:
— Зараз я хочу, щоб він залишився. І щоб ти залишився.
Не як момент. А як простір.

Між нами знову виникла тиша. Та, що не напружує — а зшиває.

Він узяв мене за руку. І замість звичних жартів сказав:
— Знаєш, чого я боявся? Що ти — занадто реальна. Що ти не впишешся в мій світ із треків, ритмів і неспання.
Але виявилось — ти його створюєш.

Я поклала голову йому на плече. Його рука ковзнула мені на талію.
І так ми сиділи. Довго.
У кольорі. У теплі. У моменті, який я вже не боялася закарбувати.

Фіксація — це не кінець. Це пам’ять про щось, що варте збереження.

Уночі я відкрила новий файл. Назвала його:
“Palette of Us”

І зберегла перший слайд.
Колір: #C29B5B
Назва: тепло, яке залишилось.