Розділ 8. Лінії й контури

Я прокинувся раніше за неї.
Це дивно, бо зазвичай я той, хто спить до обіду. Але сьогодні — інакше. Сьогодні я не міг заснути після того, як вона заснула поряд.

Марта лежала спокійно. Її волосся спадало на плече, губи трохи прочинені.
На обличчі — тиша. Та сама, яку я чув учора, коли вона нічого не сказала, а я нічого не питав. Бо все вже було між нами. Без зайвих слів.

Я дивився на неї і думав:
як же тонко ми всі влаштовані.
Достатньо одного дотику — і все твоє минуле вже не важить. Достатньо одного погляду — і ти більше не той, хто був учора.

Я встав тихо. Налив каву. Поки вона спала, я вмикнув комп’ютер і відкрив наш проєкт.
На екрані — її ескіз. Колір, який вона назвала «внутрішнім золотом». Не яскравий. Не глянцевий. А такий… теплий.
Контури чіткі, але не різкі.
Як вона.

Я провів пальцем по сенсорному екрану. Додав лінії. Світлотінь. Імена внизу ескізу: «M. Biletska / A. Kovalenko»
Уперше я не прибрав своє прізвище. Не заховався. Бо це вже не було чимось тимчасовим.

Вона прокинулась не одразу. Потягнулась, сіла, заплющила очі від світла.

— Є кава? — прошепотіла.

— Твоя — на столі. Без цукру, як ти любиш.
— Ти пам’ятав?
— Я запам’ятовую важливе.

Вона усміхнулась, обхопила чашку долонями. І просто сиділа.
Без макіяжу, без фільтрів, без усіх отих «потрібно виглядати добре».

І була красивішою, ніж будь-коли.

— Мені трохи страшно, — сказала вона раптом. — Це… початок?

— Якщо хочеш, — відповів я. — Якщо готова.

— А ти?

Я зробив крок до неї, став на коліно, торкнувся її руки.

— Я не знаю, що буде далі. Але точно знаю, що не хочу тікати.
— Це вже щось, — прошепотіла вона. — Це… багато.

Пізніше, коли ми разом йшли вулицею до студії, я помітив, як на нас дивляться. Як вона ловить погляди, опускає очі, червоніє.
А я — ні.

Я тримав її за руку.

Не тому, що «ми вже пара».
А тому, що мені хотілось захистити нашу історію від усіх сторонніх поглядів. Від чужих думок. Від тих, хто скаже «воно пройде».

Бо я не хотів, щоб пройшло.

Я вперше малював своїми руками лінії, які не стираються. І вперше знав: цей контур — не просто декоративний.
Він — основа.