У промінні миттєвостей світлих

Нехай краса породжує красу.

Хай править світом Світло і Любов.

Хай промінь сонця зранку п'є росу

І мирне небо нам ясніє знов.

                        Листопад 2025

Плакав дощ разом зі мною

Незбагненний дощ зимою.

Дощ  у січні – погоди примха.

Ми обоє плакали тихо.

Ми брели вечірнім містом ,

Не шукали  ні в чому змісту.

Ліхтарі  ледь цідили світло

Крізь краплини води непривітно.

Вечір сірим туманом дихав.

Мимохідь хтось промовив стиха:

  -Скоро крига на річці скресне…

За дощами приходять весни.

                Січень 2001

Віддай мені мене, і я піду,

Шукати інший вимір, інший простір.

Не залишу ні ревнощів, ні злості.

По бездоріжжю своїх почуттів,

З осінніх теплих днів в холодну весну.

Я зникну, й знову десь воскресну,

Як ті троянди, що росли крізь сніг,

Пророчили щасливі миті,

Сльозами і дощами вмиті,

Зламати холод їх не зміг.

І душу зцілену й поранену тобою

Віддай мені. Нікого не звинувачуй

В тому, що було. Все заберу,

І біль й образи. Щоб біди обминули всі тебе

Не залишу тобі нічого.

Тільки віддай мені мене.

                    Лютий 2001

Відболіло і листя опале

Вітер осені вимів з душі.

Відголоски болю останні

Змили весняні дощі.

Все земне колись проходить,

Сталось так, і те пройшло.

Не поранить уже й не стривожить, 

Вже й не віриться, що було.

Перемігши спокусу рішень поспішних

У промінні миттєвостей світлих.

Там, де листя було торішнє,

Новим цвітом гілки розквітли.

                         Квітень 2001

Для когось в Рим біжать усі дороги,

Мене в Орлівку всі вони ведуть,

Де забуваються невдачі і тривоги

І непомітно дні за днями йдуть.

Де, як колись, з доріг далеких

Веде до дому Соболівський шлях,

Громівські груші падають додолу,

Шепоче стигле жито на полях.

Дріма півострів, Ялтою омитий,

Замилувалось небо в глибині ставка.

Принишк спориш, росою вкритий

І визирають мальви із садка.

                            Липень 2006

 Старі черешні, ніби з казки,

 Схилились волею століть,

 Над різнобарв’ям веселковим

 Суниць солодких і суцвіть.

 І плине червень над землею,

 Спокусливо дарує липи цвіт.

 І радує прозорим небом,

 І сповнює любов’ю світ.

                    Червень 2008

На Орлику зійду під вечір,

Де потяг зупинився на хвилину.

Впаде легкою ношею на плечі

Проміння, проводжаючи погожу днину.

Нарву косариків й ромашок в полі

І оминувши сіна стіг,

Дорогою попід тополі

Іду в село – початок всіх доріг.

                          Серпень 2007

Там дитинство було і юність.

Гілки клена в вікно зазирають.

Відшуміло, але не забулось.

Добрі спогади нас зігрівають.

Школа знову в дитинство покличе

Хоч дзвінки відлунали давно

І осяє усмішка обличчя

На мить юність повернеться знов.

Там відлуння дзвінків минулих.

В жовтім листі усі стежинки,

А в траві на пізніх яблуках

Заіскрились дощу краплинки.

Там невдачі були і успіхи.

Ми актори, життя – то сцена.

Осінь сад шкільний розфарбовує.

Опадає листя із клена.

                Жовтень 2024

Якби дощі уміли говорити,

Всі таємниці повідали б вони.

І про гріхи, добром прикриті,

Про гнів богів, і про пророчі сни,

І про домовленість між небом і землею,

Коли веселка барвами бринить.

І про осінній смуток над ріллею,

І про осяяну весняну мить.

Але дощі не вміють говорити.

В них інша місія – оновлювати світ.

Очистити, омити, напоїти,

Бажаючи землянам довгих літ.

                         Липень 2025

Ім’я моє Людмила.

З дитинства людям мила

Як вітру легкий подих,

Як хвиль  неспішний дотик.

Як росяний світанок,

Як чарівний серпанок.

Стихій одвічна сила

Моє ім’я Людмила.

                    Липень 2025

Розквітли флокси, вже екватор літа,

І липень зваблює малиновим вином,

Чарує ароматом матіоли й липи,

Ночей коротких лагідним крилом.

Нас липень намагається зігріти

От тільки радості в душі нема,

Бо зло ще не вдалось зломити

І світлом ще не здолана пітьма.

                           Липень 2025

Пролітає швидкоплинне літо,

Серпень ще дарує нам тепло,

Яскравіють у саду ще квіти,

Спека огортає ще село.