Розділ 12.

Першим, що відчула дівчина, отямившись, був біль. Її руки від зап’ястків до передпліч палали вогнем, а картинка світу здавалася розмитою. Попри це, шкіру відчутно поколював мороз, а з неба неспішно спадали лапаті сніжинки, горою снігу осідаючи на кам’яні арки.

Корнелія одразу збагнула, де зараз перебуває та що відбувається. Її таки доправили до земель Скальдів, якимось чином повернувши до людської подоби, і тепер, як із худоби, з неї цідили кров, щоб підтримувати портал відкритим. Дівчина чула, як глухо в унісон лунають кроки піхотинців. Десь між ними звучало й іржання коней, і нерозбірливі вигуки командирів…

Вона заплющила очі та спробувала віднайти в собі ниточку їхнього з Даміаном зв’язку. Він досі був надто слабким, іще до кінця не сформованим, проте стійким і, хвала богам, тепер відчутним, бо більше жодні стримувальні закляття його не глушили.

«Даміане!» — гукнула Еллі схвильовано, майже жалібно.

Й лише нестерпно довгу мить по тому до неї долинула відповідь.

«Корнеліє! Люба, де ти?»

«Землі Скальдів. Тінаша й Артмен у змові. Їх війська перетнули гори. Уґнар теж із ними. Вам треба негайно повертатися», — Еллі намагалася передати найважливішу інформацію, щоб донести всю паскудність ситуації, тому говорила емоційними обривками.

Вона ледве не плакала, піддана щастю від розмови зі своїм кхаалом і страху за їхнє спільне майбутнє водночас. Зараз він живий — це найголовніше. Та якщо не поквапиться, не зуміє придушити напад ворога — це обернеться для всього світу і зокрема для них двох жахливими наслідками.

«Благаю, доживи до нашої наступної зустрічі. Я вже йду по тебе», — пообіцяв наостанок Даміан.

— А ти живуча, — небо раптом заслонила голова Утреда, й Еллі злякано сіпнулася, втиснувшись у камінь. — Але більше тобі так не пощастить. Кілька хвилин — від сили пів години — і твоє бідолашне серце зупиниться.

— Чому ти це робиш? Чому йдеш війною на землі, які колись були твоїм домом? — гарячково випалює Еллі, концентруючи магію на своїх кайданах.

Ґлейпнір — єдиний у своєму роді ланцюг — залишився в Даміана, тож навряд чи ці ланцюги такі ж особливі. Але позбутися їх однаково не легко. Тим паче дівчині, яка тільки нещодавно здобула силу.

— Я не підтримую Тінашу та її плани, але намагаюся захистити те, що мені дороге. І ця революція, хай як жахливо це звучить, єдиний мій вихід, — стенає байдуже плечем чоловік. — Маленька жертва в ім’я запобігання великої.

— О-о, ти маєш на увазі, що жадаєш смерті імператорів через те видіння, яке побачив твій батько? — Корнелія невесело посміхнулась, уздрівши, як на обличчі співрозмовника промайнуло здивування. — Сурт, Раґнарок і все таке. Я знаю про нього, а ще знаю, що ви трактували його неправильно.

Уґнар напружився, що не сховалось від Її Високості. Користуючись моментом його розгубленості, вона продовжила.

— Я не бачила того, що бачив Ґаздан, і ти, підозрюю, теж цього не бачив. Але зі мною говорили норни, й вони теж показали мені дещо. Показали жінку, якій сам Чорнобог вручив зброю, здатну вбити божество. І зробив він це для того, щоб ця жінка проклала йому шлях до світу смертних. Гадаєш, покровитель Тінаші прагне миру й достатку для твоїх земель? Якщо так, то дуже помиляєшся. Він стане тим кінцем, якого ти так боїшся. І він прикличе Раґнарок, якого ти так ревно намагаєшся уникнути.

— Ти брешеш! — дракон відсахнувся.

— Продовжуй у це вірити — й побачиш згарище на місці того, що так прагнеш захистити. Хоча я й гадки не маю, за що ти борешся тепер, коли втратив батька і брата, ставши зрадником для людей Соларісу.

— Ти… — люто процідив крізь зуби Уґнар, утім його перервав гучний ярий рев.

— Даміан, — з полегшенням прошепотіла Еллі, а тоді просто над її головою пролетіли два дракони — білий і чорний.

Перший ринув уперед і зник за хмарами, що оповили вершечки гір непроглядною пеленою, а другий, зависнувши над вівтарем, роззявив пащу й видихнув хвилю вогню.

— Трясця! — вилаявся Уґнар, кинувшись утікати від нищівного полум’яного потоку.

Еллі злякано заплющила очі, її серце зайшлося в шаленому ритмі, але вона знала, що вогонь Даміана їй не зашкодить. Він, наче слухняне звірятко, пригорнувся до її змерзлої шкіри, зігрів і захистив від морозу, але до ворогів виявився нещадним. Кожен, хто не встиг ухилитися та знаходився найближче до жертовного вівтаря, одразу перетворився на купку попелу, інші ж стали рухомими запаленими факелами й почали метатися довкола, зриваючи горло болісними криками.

Утім це тривало недовго. Даміан ще кілька разів вивергнув своє полум’я, і коли від ворожого війська нічого не лишилося, приземлився побіля Корнелії. Дівчина до цього моменту встигла позбутися ланцюгів — вони розплавились від вогню, не завдавши шкоди її тілу, за що варто дякувати Даміану, — і на тремтливих ногах, утомлена, пошкандибала до свого кхаала.

За Уґнаром уже й слід загув.

«У тебе кров», — пролунало гнівне в голові.

— Нічого страшного, — дівчина змахнула сльози й без крапельки страху пригорнулася до лапи дракона.

Свого коханого дракона.

«Вони заплатять за те, що зробили з тобою», — то була не пуста погроза, а вірна обіцянка поквитатися з кожним кривдником.

— Але спершу нам треба захистити наш дім, — Її Високість відступила й зазирнула у великі та прекрасні очі небезпечного для всього світу, але не для неї звіра. — Мені страшно уявити, що там зараз коїться.

«Постарайся надто гучно не кричати», — попередив Даміан, перш ніж підхопити Еллі бережно лапами та здійнятися вгору.

Її Високість затулила рот долонею та спробувала не дивитись униз, однак не стрималась і розплющила очі, коли почула раптовий гуркіт.

— Що ти зробив?! — вигукнула вона, уздрівши на місці, що до цього моменту слугувало магічною переправою на той бік Тіньових гір, лише безладну гору каміння.

«Відрізав ворогу шлях до відступу. І згодом знищу всі інші портали, щоб більше ніхто й ніколи не смів проливати твою чи будь-кого іншого кров задля вторгнення на наші землі. А тепер тримайся!»