Розділ 4.

Волосся на тілі Корнелії стало дибки. Груди пронизало дивне неприємне передчуття, якого, схоже, не відчув ніхто інший. Вона окинула кожного пильним поглядом і не помітила нічого, крім логічної настороженості й зосередженості на жінці, яка, безперечно, поводилася доволі дивно.

— І зараз проситиму не стримувати, — хижо вискалився Даміан, наблизившись до зрадниці, позаду якої виросли його вартові, — нехай озвучить мені всі мерзенні плани твого клятого господаря, щоб я зміг його красиво послати до біса.

Жінка раптом гучно й дзвінко розсміялася.

— Ця твоя зухвала самовпевненість, як завжди, мене заводить. Як же я сумувала за цим!

Корнелія скривилась і під тиском незрозумілої тривоги звела погляд у небо. Там, між густих шарів біло-сірих хмар, виднілися зовсім дрібні чорні цятки, детально розгледіти які поки не було змоги.

«Схоже, у нас гості», — вперше з моменту злиття в голові дівчини пролунав гуркотливий голос її другої сутності.

«Хто або що це, збіса, таке?»

«Віверни, — похмуро констатувала дракониця, й Еллі нерівно видихнула, — і я відчуваю від них загрозу».

— Даміане! — покликала обережно, не зводячи напруженого погляду з рухомих цяток, які з кожною миттю збільшувалися.

— Так, сонечко! — промовив він таким різким і водночас ніжним тоном, що тілом дівчини побіг нестримний приємний дрож.

Вони на мить зустрілися поглядами.

— Схоже, ми от-от втрапимо в халепу, — дещо нервово зауважила принцеса й кивнула вгору. — До нас рухаються гості. Це віверни.

Обличчя присутніх помітно видовжилися. Даміан тихо лайнувся, підступивши ближче до Корнелії, наказав слугам забиратися, а воїнам — приготуватися до атаки.

— Як ти?.. — неоднозначно, проте вражено видихнула Тінаша, вирячившись на Корнелію так, ніби щонайменше привида побачила.

— Забери її звідси й замкни там, звідки не вдасться втекти! — наказав імператор своєму сенешалю, а тоді кинув через плече Її Високості: — Тобі теж варто заховатися в замку. Віверни століттями не покидали своїх печер на сході Тіньових гір, тому важко уявити, чого від них варто чекати тепер.

— Я нікуди не піду! — твердо промовила Корнелія, здивувавшись власній рішучості.

Вона вперше в житті почувалася такою сильною і впевненою в собі, хоч мало уявляла, чим зможе допомогти своєму кхаалу. Досвід у бою в неї був невеликий. Коли довелося захищатися востаннє, це майже коштувало їй життя. Не було гарантій, що цього разу пані Вдача теж виявиться такою щедрою. Але навіть це не похитнуло твердого рішення Корнелії зостатися.

«Довірся чуттям — вони не підведуть», — підказав послужливо внутрішній голос, і в Еллі не було причин йому не довіритися.

— Як же мені це набридло! — зітхнула роздратовано Тінаша й легким помахом руки зірвала зі свого зап’ястка Кайдани Чорнобога.

— Якого х… — договорити Архан не зміг: ліва жіноча рука витягнулась уперед і стисла тонкі пальці в кулак.

Сенешаль раптом схопився рукою за серце й осів додолу. Шкіра його стрімко почала сіріти, а з очей тонкими цівками полилася кров.

Майже кожен із присутніх упав у ступор.

— Я стала сильнішою з нашої останньої зустрічі, — похвалилася дракониця медовим голосом, дивлячись переможним поглядом на свою жертву. — Мій бог уміє бути щедрим із тими, хто йому відданий.

— Трясця! Корнеліє, забирайся звідси! — вигукнув грізно Даміан, а тоді кинувся в сторону свого сенешаля, на ходу перевтілившись у дракона. Його полум’яний стовп за якусь долю секунди поглинув постать Тінаші.

Запахло горілим — і Корнелія затулила долонею рота й носа. Її нутрощі вкотре за цей день пригрозили виходом назовні. Проте стишили свою яру погрозу, щойно оголене жіноче тіло виступило з вогняного стовпа, цілком неушкоджене.

— Як таке можливо? — прошепотіла вражено принцеса й перевела стривожений погляд на Архана, якого змогла побачити, коли полум'я стихло.

Він лежав на землі, майже не рухаючись. Груди його ледь-ледь здіймались у рваних вдихах і видихах, сповіщаючи про близькість смерті. Лютий Даміан, знавісніло заревівши, кинувся в бік зрадниці, готовий пошматувати її іклами, однак на півдорозі його збила удвічі менша істота, ззовні дуже схожа на дракона, проте чимось невловимо відмінна. Дві зчеплені в бою туші звалилися неподалік, розпоровши собою землю. Простір на мить прорізав гучний глухий звук їх зіткнення з твердою горизонтальною поверхнею. У такт йому небо розпорола блискавки, а за нею з’явився оглушливий грім.

Корнелія зціпила зуби.

«Як же бути?» — подумала в паніці.

Даміан уже встиг розкраяти нападнику шию, однак довкола нього за мить приземлилося ще четверо віверн.

«Де варта?» — вдарилась у голову рятівна думка.

Принцеса роззирнулася. Воїни знайшлися неподалік від Архана. Як і сенешаль, скорчені на землі й геть сірі. Над ними височіла бездушним наглядачем Тінаша — вона спостерігала за чужими муками з неприхованою насолодою, з відчуттям власної всемогутності й упевненістю в безкарності.

— Припини це, негайно! — вигукнула Корнелія, втупивши ярий погляд у жіночу спину, змащену сажею.

Зрадниця поволі розвернулась і нагородила дівчину поблажливим поглядом.

— А то що? — запитала глузливо. — Покусаєш? Зуби ще не виросли, щоб до мене лізти. Зате я здатна позбавити тебе твого нікчемного життя одним махом пальця.

Одночасно з останніми словами збоку долинув рев Даміана. Корнелія коротко озирнулась і побачила чорну нерозбірливу гору з тіл, які ворушилися: віверни атакували чоловіка одночасно, і, яким би сильним він не був, відбитися вдавалося не від усіх і не щоразу. Прекрасні колись фігурні кущі довкола поля бою тепер перетворились у зіпсоване зелено-болотяне місиво, осквернене червінню, чий запах наситив собою навіть повітря. Повітря, яке вібрувало під тиском смерті.

Глибоко вдихнувши, Еллі сповнилася крижаного спокою і з німим відчуженням простежила за тим, як Тінаша самовпевнено простягає руку вперед у вже знайомому жесті.