Розділ 2.

«Дечим набагато приємнішим» виявилася вечеря, яку дракон буквально начаклував. І лише після того, як побачила апетитні шматочки м’яса з золотою скоринкою в апельсинно-медовому соусі, Корнелія збагнула, яка вона насправді голодна.

Вечеряли вони вдвох у вітальні. Як не дивно, мовчки. Дівчина намагалася не думати про нову проблему в лиці імператора Ночі й просто насолоджуватися трапезою, однак виходило кепсько. Бодай тому, що відверто не знала, як далі бути. Дії Інґвара передбачити було вкрай складно, але від них безпосередньо залежало те, як розвиватимуться далі події в житті Її Високості. Хотілося вірити, що дракон з'явиться бодай на розмову — це внесло б хоч трохи ясності в ситуацію, яка склалася. Ну а поки Еллі мусила набратися терпіння, а це виходило вкрай складно, зважаючи на сумнівну компанію, в якої на принцесу були не менш сумнівні плани. Такою розгубленою дівчина, мусила визнати, не почувалася ще ніколи в житті.

А що ж до другої сутності — її присутність здавалася майже непомітною. Еллі відчувала, що в ній щось змінилося, усвідомлювала, що стала значно сильнішою, ніж була до цього, одначе, які саме зміни відбулися, складно було отак одразу визначити. І це трохи вибивало з колії.

Її Високість пробувала подумки звертатися до голосу, який уже раніше говорив із нею, проте у відповідь чула лише тишу.

— Це нормально, що я не відчуваю свого дракона? — насмілилася запитати в єдиного, хто міг зараз відповісти на це питання.

— Цілком. Ти і твоя дракониця — одна сутність, тож ти не повинна відчувати її як щось окреме. Як приклад можу навести... м-м-м... — чоловік на мить задумався, а тоді мимоволі впустив погляд на шматочок торта, що його тримала в руках Еллі, та знайшовся: — вишню! Ми маємо м'яку солодку оболонку, що тримається довкола кісточки. Можеш уявити, що на деревах ростимуть тільки ці кісточки або тільки їх м'якоть? Чи зможемо ми це назвати повноцінною вишнею? Ні. Так само й дракони: без людської сутності ми б так і залишалися вівернами, а без звіриної — звичайними людьми. Певною мірою, ми ближчі до перших істот, позаяк походимо саме з раси віверн, тому навіть у людській подобі фізично сильніші за будь-кого іншого, а ще надміру емоційні, якщо не навчимося контролювати своїх емоцій, — Даміан блиснув співчутливим поглядом у бік щойно ініційованої. — Перші дні тобі доведеться нелегко. Не жахайся своїх імпульсивних дій, бажань чи різкої зміни емоцій — це все наслідок пристосування твого організму до тих змін, які відбулися. Кожен дракон пройшов через це, адже потрібен час на те, щоб людська й звірина частини дійшли до внутрішнього балансу.

Корнелія скривилася й нервово повела плечем. Перспектива стати неконтрольованою емоційною бомбою абсолютно не веселила, ба навіть більше — лякала тими непередбачуваними ситуаціями, які ще навіть не сталися, але могли статися найближчим часом.

— Тобі не варто так перейматися, — знову озвався дракон відкинувши вбік величеньку таку кістку, — твоє життя просто стане тепер в рази цікавішим. Як і моє, — короткий смішок.

— Це мені й не подобається, — буркнула Еллі, втопивши невдоволення у келиху з червоним терпким вином. Хоча воліла б утопити в ньому значно більше емоцій.

Співрозмовник зіщулився й відкинувся на спинку крісла, побарабанив пальцями по поверхні твердого підлокітника, мовби роздумуючи над чимось, а тоді запитав:

— Боїшся, що в такому разі буде важче й надалі заперечувати наш зв'язок?

Корнелія змовчала, бо таки справді боялася, що через свою нестабільність накоїть дурниць. Її позиція щодо визнання себе спорідненою душею імператора Ночі за ті кілька хвилин аніскілечки не змінилася. Однак цій позиції противилося саме єство принцеси, а це вже загрожувало похитнути й без того слабкий самоконтроль.

— Бляха, ти справді цього боїшся! — важко й навіть якось розчаровано видихнув чоловік. Його легка веселість змінилася не менш легким роздратуванням. — Це безглуздо, як безглуздо свідомо відмовлятися спати, їсти чи дихати. Так ти лише шкодиш собі, бо намагаєшся відмовитися від того, що є твоєю життєвою потребою.

— Раніше я якось жила без цієї потреби, — пирхнула тим же тоном, — і далі житиму. Мені не потрібна пара, не потрібен титул і не потрібна влада, щоб бути щасливою. Лише спокій і незалежність.

— Гадаєш, що не матимеш цього зі мною?

— Гадаю, що так, бо бути чиєюсь парою означає мати певні обов'язки й виконувати їх. Означає миритися з чужою волею й підлаштовуватися під неї. Означає залежати від чоловіка, — останнє жахало найбільше, бо Корнелія бачила на власні очі безліч таких залежних жінок, і жодна з них не була щасливою. — Мені це не подобається. Тепер, коли я маю змогу бути егоїсткою, я нею побуду.

Чоловік стиснув губи, від чого його обличчя стало геть суворим.

— Знаєш, що я про це думаю? — проказав з оманливо спокійною інтонацією. — Я думаю, що ти не егоїстка, а просто слабкодуха. Вже даруй за відвертість.

Вчувши це, дівчина ледь не подавилась останнім шматочком торта, а тоді обурено витріщилася на свого співрозмовника. Той спокійно продовжив.

— Сильні духом не бояться власного «я», не ховають своїх істинних бажань за дурними переконаннями, не соромляться бути справжніми, не цураються відвертості й не гидують жорстокістю, коли треба. Сильні демонструють свою силу, щоб слабкі їх боялися. Сильні ризикують. Сильні — відчайдушні, нестримні й ненаситні. Сильні — владні. Сильні борються за своє. У тобі я цього, на жаль, не бачу. Натомість бачу вперте мале дівчисько, яке, не живши дорослим життям, піддається оманливим ілюзіям, змушуючи страждати і себе, й інших. Але ми обов’язково виправимо ситуацію, — твердо й навіть трохи жорстко проказав Даміан, при цьому темний його погляд прикипів до блідого дівочого обличчя, зараз геть пониклого й спантеличеного.

Чоловік направду не збирався цього говорити, втім не зміг стриматися. Не тому, що хотів завдати болю чи принизити — аж ніяк! Це юне дурненьке дівчисько віднедавна стало його найбільшим і найціннішим скарбом, який тепер належало берегти дужче за власне життя. Заради неї Даміан буквально ладен був за потреби постати проти цілого освіту. Проте її відчуження й небажання визнавати їхній зв’язок сильно ранило й завдавало нестерпних мук. Дракон всередині людського тіла жадав заволодіти своєю парою, потребував її ласки й уваги, прагнув визнання, як мале дитя прагне любові матері. І Корнелія повинна була б відчувати те саме. Даміан знав, що вона таки відчуває, проте якогось біса не бажає віддатися цим почуттям. Почуттям, які змогли б зробити їх обох по-справжньому щасливими, бо саме задля цього боги подарували драконам цей дивовижний зв’язок, оснований на рівні навіть не тілесному — душевному. Чоловік просто сподівався, що його відвертість спонукає дівчину начхати на безпричинний страх і розкритися. Одначе метод для цього обрав не найкращий.