Пролог

— Чоловіки насправді не всесильні. Як і жінками, вами завжди керують бажання. Хіть, гроші, влада… Яка ж твоя слабкість, людський королю? — мовби звідусіль долинув грайливий жіночий голос, а тоді посеред королівської спальні спалахнуло чорне вогнище порталу.

Осмальд здригнувся й відштовхнув ногою молоду наложницю, що влаштувалася між його стегнами. Сів, руками розштовхнувши й інших двох обабіч себе, і вражено втупився в темряву, що десятками живих тіней клубочилася попереду.

За мить з неї виринула розкішна жіноча постать. Незнайомка в спокусливій чорній сукні, що обтягувала все її струнке тіло, як друга шкіра, завмерла навпроти ліжка. Крізь непристойно високий розріз зліва виглядала, притягуючи погляд, довга тонка ніжка, а трохи вище — в нескромно глибокому вирізі декольте принаджували увагу повні округлі груди. Було щось у цій розкішній постаті таке, що здавалося неземним, неймовірним, а тому неможливо ідеальним. Осмальд мимоволі облизав уста, визнавши про себе, що досі не бачив жінок, вродливіших за цю. А коли кімнатою пройшовся короткий грайливий сміх, змусив себе підняти погляд до непроглядно темних очей незваної гості.

— Хто ти? — проказав різко, вороже.

— Друг, — відказала з хижою грацією. Пухкі червоні губи скривив півусміх, — якщо, звісно, ми домовимося про співпрацю. Але, я гадаю, це буде не складно, адже ми обоє готові продатися за ресурси, здатні здійснити наші бажання.

Король махнув рукою повіям, щоб ті вшивалися, а сам звівся на ноги й величавою ходою, попри власну наготу, наблизився до жінки майже впритул. Та й оком не змигнула. Здавалося, її жодні принади чоловічого тіла ні налякали, ні спантеличили, ні вразили.

Осмальда здивувала, майже захопила її самовпевнена сміливість і горда байдужість. Однак норовливі жінки йому подобалися лише тим, що їх приємніше було ламати. Одну таку він вже зламав. Невже ця — потенційна претендентка на роль наступної?

— Твій язик уміє спокусливо плести, але я звик слухати жінок не вухами, а членом. Зумієш його переконати вислухати те… — слово обірвалося тонким виттям, а все тому, що тендітні жіночі пальці з довгими гострими нігтями немилосердно стиснули той самий вторинний чоловічий слуховий орган.

— Сіпнешся — і до кінця свого нікчемного життя зможеш слухати хіба що одними вухами, якщо і їх не відірву, — попереджувальний шепіт прозвучав майже пристрасно.

Чоловічий кулак зі злістю зметнувся, однак завмер, не долетівши до вродливого личка всього кілька сантиметрів. Осмальд усім тілом мілко затрусився, не здатний поворушитися.

— Дорослий дядько, а поводишся, як дурне мале хлопчисько, — жінка з драматичною важкістю зітхнула й обійшла заціпеніле чоловіче тіло. Наблизилася до приліжкової тумби й підхопила келих з вином. Зробила один мовчазний неспішний ковток. Скривилася, а тоді додала різко, погрозливо: — Я здатна вбити тебе силою думки, але прийшла сюди не для цього. Мені потрібна твоя послуга, натомість я готова запропонувати свою. Повір, це дуже великодушно з мого боку, — гостя повернулася до Його Величності, знову завмерла навпроти й видихнула просто в червоне від люті обличчя: — Отож, яка твоя слабкість? Скажи, чого ти бажаєш найбільше — і я дам тобі це.

Тонкі жіночі пальці один раз клацнули — і чоловік знову зміг рухатися. Злегка хитнувшись, він відступив на крок і пронизав незнайомку розшалілим поглядом.

— Жінки, гроші, влада — все це я вже маю, — проказав зневажливо, — сумніваюся, що ти, нікчемна суко, можеш запропонувати мені щось краще.

— Можу, — не погодилась та, гордо здійнявши голову. Образливе звертання аніскілечки не образило.

— Ти живеш життям короля. Я ж можу подарувати тобі життя бога. Натомість попрошу лише одне: убий Ейнара Альвґеміра та його доньку. Вони відомі тобі як… — жінка зробила драматичну паузу, та за мить закінчила: — Інґвар Хродґейр і принцеса Корнелія…

— Що ти таке кажеш, бісова жінко! — Осмальд знавісніло подався вперед, однак на півдорозі завмер, згадавши про здатність гості знерухомлювати. — Корнелія — моя донька!

— Ох, то ти не знав правди? — здивування співрозмовниці здалося щирим. Проте його швидко змінило фальшиве співчуття з нотками нестерпної поблажливості: — Корнелія не є твоєю кровною спадкоємицею. Власне, вона й не є простою смертною, але хіба ж це має значення? Ти однаково ніколи по-справжньому її не любив — я бачила це, коли рилась у її спогадах. Тож, гадаю, вбити її для тебе буде нескладно.

Чоловік зціпив зуби, на його обличчі заходили жовна, а руки безсило стиснулися в кулаки.

— Гадаєш, смертний може тягатися з безсмертним?

— Смертний — ні. Але ж я, здається, попередила, що дарую тобі життя бога. То була не пафосна метафора. То як? Допоможеш, чи мені звернутися до короля Артмена?

Темні очі пронизливим поглядом в’їлись у зморщене роками чоловіче обличчя. Осквернене невгасною злобою, воно навіть у розслабленому вигляді здавалося надто жорстким і страхітливим, але від того не менш вродливим. Осмальд на мить зажмурився, густі вії його затремтіли, а коли знову зметнулися догори, з уст зірвалося ділове:

— То що мені треба зробити?

Від автора!

Добридень, мої вірні читачі! Рада вітати вас у моїй новій книзі! Сподіваюся, пролог іще більше розпалив вашу цікавість, бо попереду багато кардинальних змін сюжету. Я планувала зробити перерву тривалістю в місяць, але не буду вас так довго мучити. Перші два тижні оновлення будуть щоденними, далі — як пощастить (але без великих перерв — обіцяю). Дуже сподіваюся на вашу підтримку у вигляді вподобань і коментарів, мені це зараз дуже потрібно, бо книга ще в процесі написання. Мапу додам згодом, бо з нею стався невеличкий казус (я створювала її майже три години й забула зберегти — крик відчаю*). Як і обіцяла, ця книга залишиться безкоштовною, але в серії, ймовірно, згодом з'являться й інші історії, непов'язані або пов'язані побіжно з героями цієї, — за них нічого наперед говорити не можу.
Отож, бажаю вам приємного прочитання! Вірю, що моя книга принесе вам гарні емоції й позитивні враження.