Розділ 25. Останній

— Ти можеш залишитися, — Северин провів Гелу до грушевого саду, того самого, де колись велетень упіймав його на крадіжці  —  умовної межі, за якою закінчувалася територія маєтку.

— Не хочу.

— Твоя кімната залишиться твоєю. Раптом вирішиш навідатися в гості.

— Ти ж розумієш, що небезпечно дозволяти відьмі мати доступ до твого житла.

— Я не сказав, що ти зможеш вільно хазяйнувати в усьому домі.

— Мені й однієї кімнати вистачить, щоб накапостити тобі.

— Не сумніваюсь, — Северин посміхнувся. Гела посміхнулась і відповідь. Поправила сумку на плечі. Розвернулася і пішла геть.

Місце для будинку вона обрала неподалік. На галявині поблизу річки. Вистачить пів години неспішної ходи, щоб дістатися Маєтку на Пагорбі. Навіть стежину відкривати не потрібно.

Гноми за три дні поставили їй глиняну хатину: сіни, дві кімнати, погріб з міцною лядою. Піч Гела сама побілила і розмалювала квітами. Очерет для даху виміняла у русалок на два разки намиста.

Огородила обійстя тином з хвірткою та двома перелазами, і вперше за все своє життя відчула себе вільною і щасливою. Ще знадобиться досить часу, щоб насичити дім і подвір’я чарами, перетворивши його на справжнє відьмине місце. І фамільяра добре було б знайти. Та все це — ще попереду, але вже зараз вона мала більше, ніж раніше.

Час йшов. Ліс убрався в осінню позолоту, прогуділа Вовча ніч, ельфи відтанцювали свій кривавий бал, он уже перші сніжинки за вікном пролітають, а цей нахабний рогатий маг так  не прийшов в гості. Ні, звісно, вона його не запрошувала. Ще чого. Вона вільна відьма і не збирається запобігати перед кожним зайдою з людський земель.

Та й навіщо йому приходити? І без її зілля проживе. А ще в нього Оришка є. І вона якраз в пору входить, Гортензія говорила, що у них в  королівстві дівчат з шістнадцяти років заміж віддають. От і Оришці якраз стільки. І вона гарна. Мідні кучері, зелені, трохи перелякані очі, ластовиння. Струнке тіло з привабливими вигинами. Через кілька років виросте у хитру і вправну відьму. А Северин їй вчитися не забороняє! Навіть сам дещо підказує. І варево її хвалив. І їв. І навіть не говорив, що пересолено!  Гела відкрила піч і потяглася за рогачем. Каша вже готова. Може, зварити цю Оришку та з’їсти, доки вона зовсім не знахабніла? Сили з неї багато не візьмеш, але…

У двері постукали.

— Кого там принесло? Заходь, якщо вже прийшов.

Гела обережно перенесла горщик на стіл.

— Смачно пахне. Приворотне зілля? — в хату увійшов Северин.

— Гарбузова каша.

Гела сперлася на рогач і окинула його прискіпливим поглядом. Не хворий. Не проклятий. Плечі стали ширші та роги трохи довші. Дивиться так, як і раніше — з хитринкую в очах. Майже невидимі на світлому волоссі сніжинки швидко розтанули, і краплинки води злегка мерехтіли у світлі начаклованих світильників.

— Гостинець тобі приніс, — він дістав з торби сіру вовчу шкуру. — Я, пам’ятаю, ти хотіла ікла перевертня. Я подумав, що від усього іншого ти теж не відмовишся.

Він кинув шкуру на лаву. Дістав шкіряний мішечок і висипав на стіл довгі білі зуби.

— Сам вирвав. Якраз у Вовчу ніч, тож…

— Ти гуляв на осіннє рівнодення?

— Хотів зробити тобі подарунок. Тут у мене ще очі, серце…

— Ти що, сам бився з вовками у їхню ніч? Ти з глузду з’їхав?

— Я переміг…

— Ти міг загинути! Перевертні в цей час сильніші, ніж завжди!

— Але саме тому ти хотіла…

— Я багато чого хочу. І можу сама собі все дістати. Не смій більше так ризикувати!

— Я оце не зрозумів, то я даремно вибивав перевертню зуби або ще весь день його патрав, чи …

— Дурень!

— … чи ти за мене хвилюєшся?

— І не сподівайся! — Гела наставила на нього палець. — Тобі від мене щось потрібно. Щось, заради чого ти пішов на такий ризик.

— Ні, — хитнув головою Северин і сів за стіл, — але якщо пригостиш мене вечерею, то сповна віддячиш за них.

— Що, Оришка втекла з маєтку?

— Та ні, готує. Але тепер немає жодного шансу помилково замість юшки з’їсти відвар для гикавки о півночі, тож на кухні стало трохи нудно.

Гела розсміялася і клацнула пальцями. Ляда відчинилася і з льоху вилетів копчений окорок, за ним головка сиру і кільце ковбаски, останнім піднялося барильце квасу.

— Сідай за стіл, раз прийшов, гостем будеш.

— Дякую, — Северин скинув плащ і залишив його на скрині біля дверей.

— То що привело могутнього рогатого мага і господаря колишнього будинку велетня до скромної лісової відьми? Ще й з такими щедрими дарами.

Гела дістала дві миски і ложки.

— Скучив.

— Отак просто?

— Саме так.

— Чого ж раніше не прийшов?