Розділ 22 Ніч на Дорозі

Дорога з’явилася несподівано. Северин готовий був закластися, що мить тому за кущами тяглися непролазні хащі, аж раптом вони зникли і ледве помітна стежина, якою вони з Гелою  йшли, вивела їх на вимощений камінними плитами тракт.

— Це ж треба, а ми її навіть не шукали, — Гела спинилася і задумливо подивилася на дорогу.

— Що не шукали?

— Битий Шлях, Дорога, Путь — її по різному називають. Що ж, якщо вона нас запрошує, то не варто відмовлятися. Подивимося, куди виведе.

— І куди ця дорога веде?

Северин рушив слідом за відьмочкою.

— Ти не зрозумів. Це не просто дорога, як у ваших людських королівствах, як і Праліс — не просто ліс. На Дорозі можна зустріти те, що вирішить твою долю. Кожного, хто на ній опиняється, вона приводить туди, куди сама вважає за потрібне. Її можна роками шукати і не знайти, а можна натрапити випадково, як ми з тобою.

— Йти нею небезпечно?

— Жити в Пралісі — уже небезпечно, — посміхнулася у відповідь Гела. — Невже ти ще цього не зрозумів?

— Серед людей жити теж не те щоб дуже безпечно, — відповів Северин. — Люди не такі жорстокі, як ти думаєш…

— Аякже, — скептично хмикнула Гела.

— … але я з тобою згоден в тому, що люди теж вбивають, якщо це їм вигідно. От тільки не кожна людина на це піде, та й убивство у нас вважається поганим вчинком.

— Ви самі собі брешете, це єдине, що відрізняє вас, людей, від нас, лісових почвар.

Щоб не готувала їм  попереду Дорога, але день пройшов напрочуд спокійно. На них ніхто не напав, ніхто не намагався їх убити, з’їсти, пограбувати чи викрасти. Северин перестав насторожено вдивлятися в зарослі обабіч дороги і скидатись, готовий атакувати, тільки зачувши найлегший шелест.

— Тут завжди так порожньо?

— По різному.

— Ми ж можемо зійти з неї, щоб переночувати в більш затишному місці. Чи це матиме небажані наслідки?

— О, в тебе навіть вистачило розуму спитати про це.

— А що, не треба було?

— Я дивуюся, що в  тебе ще залишилося трохи здорового глузду. На справді не має значення, зійдемо ми з Дороги чи ні. Незалежно від того, яке ми приймемо рішення, Дорога нас або відпустить, або ні. Тут немає правильного вибору, точніше, у кожного він свій.

— Поглянь, попереду будинок. Попросімося на ночівлю.

— Хочеш, щоб тебе розібрали на інгредієнти, а зайве кинули в юшку?

— На вигляд будинок безпечний, — Северина здивувала її відповідь. — Я не помітив на ньому слідів темної магії чи чогось подібного.

— Там живе матінка Гостена. Та сама відьма, яка купила мене в батька, а потім продала Зимному. Повір, вона зовсім не така благосна, якою здається на перший погляд.

На паркан пурхнув ворон. Без скрипу відчинилися двері і на ґанок вийшла молодиця в блакитній сукні.

— Доброго вечора, подорожні. Чи  далеко йдете?

— Йдемо, куди Дорога веде. Лишайтеся зі своїм, пані, а ми підемо зі своїм.

Гела навіть кроку не стишила, ще й Северина за руку взяла і міцно стиснула, щоб чогось не ляпнув. Відьму Гела надто добре знала, і зовсім не хотіла ставати її черговою жертвою.

Северин тільки кинув на неї пильний погляд, але змовчав. І тільки, коли вони далеченько відійшли від будиночка, спитав:

— Чому відьма не кинулася за нами і не спробувала схопити? Якщо вже вона така сильна і небезпечна.

— З її боку це було б необачно. Ми можемо виявитися сильнішими, ніж здаємся, а Гостена не любить ризикувати. І, головне, я згадала Дорогу, проговорила, що ми їй довірилися, і цим поставила нас під захист.

— Дорога може обирати, кого захищати і на чий бік ставати?

— На Дорозі діють закони магії, як і скрізь у світі. У більшості випадків люди гинуть в Пралісі не тому, що зустріли того, хто сильніший, а тому що дурні. Ви не вмієте слухати і не вмієте говорити. Через це і потрапляєте в халепу.

— Слово має силу, — повільно проговорив Северин, наче повторюючи давно почуту фразу.

— Звісно.

На ніч зупинилися на узбіччі, на затишній галявині в оточенні старих яблунь. Северин розпалив багаття і заварив духмяних трав.

— Завтра потрібно пошукати воду.

— І харчі, — Гела виклала на скатертину залишки сиру і сухого м’яса.

— Коло Дороги можна полювати?

— Можна, але якщо далеко зайдемо, то можемо вже не повернутися на Шлях.

— Це погано?

— Ми про це ніколи не дізнаємося.

— Не розумію, — Северин почесав голову, наче йому свербіло.

— Якщо ми зійдемо Дороги, то ми ніколи не дізнаємося, куди вона хотіла нас привести, і чи отримали б ми з цього зиск. Попереду з однаковою вірогідністю може чекати як смертельна небезпека, так і скарб.