Розділ 21 Помста відьми

Задзеркалля зустріло Гелу тишею і туманними стінами. Все майже так само, як і попереднього разу. Майже. Цього разу Гела була впевнена, що зможе повернутися. Зв'язок з тілом залишився, він відчувався як тоненький мотузок — смикни за нього, і душу втягне назад. Схоже, що для цього навіть не потрібно, щоб коло тіла знаходилося дзеркало. Вистачить її бажання і волі.

Шлях до кімнати русалки-крадійки Гела пам’ятала. О так, тепер вона могла вільно мандрувати відображеннями, і потрапити будь-куди, аби лише там була дзеркальна поверхня. Будь-яка. Хоч дзеркало, хоч плесо озера, хоч вода в тазику для умивання.

Але шукати тазик не довелося. Самозванка була впевнена, що зустріч з Гелою їй більше не загрожує, і перестала боятися дзеркал та ховати їх за простирадлами.

І це було її помилкою.

Чекати довелося недовго. Гелена прокидалася рано, і навіть будучи при надії не зрадила своїм звичкам. Варто було русалці підійти до дзеркала і за гребінцем, що лежав на туалетному столику, як Гела схопила її за руку.

— Не очікувала на мене, риба ти без луски, — Гела переможно посміхнулася. В глибині душі вона трохи боялася, що не зможе здолати дзеркальну перепону, але тепер, коли над нею не висіло обмінне заклинання русалки, задзеркалля більше не було для неї в’язницею.

— Я не віддам тобі тіло! — русалка швидко опанувала себе. — У тебе нічого не вийде, мій чоловік знайде тебе навіть у Пралісі і змусить повернути все назад!

— Я прийшла по виру. Ти мені винна за тіло і мусиш сплатити.

— Не правда! Я…

— Магія і Праліс свідки, я прощу тобі крадіжку мого тіла, моєї крові і мого місця в світі,  щоб ти і далі  могла жити серед людей, а взамін хочу…

— У мене нічого немає! Навіть перлини.

—… твою пісню. Плати виру!

— Ні….

— Пізно. Ти погодилась на ціну, коли забрала моє тіло. Тепер я в своєму праві. Праліс свідок, я вимагаю справедливу виру!

Гела відпустила русалку, яка з жахом схопилася за шию, марно намагаючись спинити дію магії. Тонка срібляста цівка метнулася до дзеркала і Гела вдихнула її.

— Що ти накоїла… злодійка... крадійка…  — Гелена ледве шепотіла.

— Не варто хвилюватися. Якщо твій принц дійсно тебе кохає, то втрата русалчиного голосу не зіпсує ваші стосунки, — Гела криво посміхнулася. — І, мало не забула: ваші з принцом діти — мої, бо народиш ти їх з мого тіла. Я ж віддала тобі тільки тіло, але не майбутніх дітей. То ж добре дбай про них, бо якщо нашкодиш, я повернуся.

Дорога назад не зайняла багато часу. Ті самі відображення – чужих кімнат, неба над річкою, очерету, дерев Пралісу і ось — останній крок, і вона стоїть у дзеркалі навпроти власного тіла.

Северину вистачило розуму, не ховати люстро. Це добре.

Гела потяглася до власного тіла і вже за мить розплющила очі.

— Розповідай, — вимогливо звернувся до неї Северин, не даючи часу повністю оговтатись від подорожі відображеннями.

Гела сіла, розтираючи затерплі від довгої нерухомості руки й ноги.

— Тебе пів дня не було. Де тебе носило, відьмо?

— В задзеркаллі час відчувається по іншому. Голова паморочиться і пити хочеться, — вона пошукала поглядом пляшку і з насолодою зробила кілька великих ковтків. — так краще.

— Де ти була? Відповідай.

— По виру ходила, — Гела закрила фляжку і відставила її в сторону. — Не хвилюйся, нічого поганого я тій самозванці не зробила.

— А що таки зробила? — не повівся на її запевнення Северин.

— Здійснила цій недолугій рибі її мрію. Тепер вона повноправна власниця мого тіла, — Гела сховала дзеркальце в сумку. — Я взяла виру, а отже тепер не маю прав на своє тіло. І не зможу його повернути. Ніколи. Але й Зимний більше не має наді мною влади. І не матиме, навіть якщо якимось чином зажене мене назад в моє тіло. Я вільна, розумієш? Я можу його більше не боятися. Яким би сильним магом він не був, він тепер не має на мене, саме на мене, прав. Я по справжньому вільна!

— Яку виру? — продовжив допитуватися Северин.

— Голос. Пісню. Це називають по різному, — Гела вплела в свій голос отриману магію. — Кожна русалка має здатність зваблювати і дурманити своїм голосом. Вона заспіває — і ти її покохаєш. Вона з тобою заговорить, і ти піддасися на умовляння і підеш за нею на глибину, де  вона зробить з тобою все, що схоче. Магія не така сильна, як у сирен, але має свої переваги: вплив русалчиної пісні майже не можливо відслідкувати.

— Ти зараз намагаєшся скористатися цими чарами? — з підозрою запитав Северин.

— Так, але бачу, на тебе вони не діють. Мабуть, це через те, що ти мій господар і я ніяк не можу тобі нашкодити. Навіть вплинути на тебе русалчиним голосом не можу.

— Це втішає.

— Ходімо. Годі байдикувати. Я ще маю знайти для тебе дім. У Вежу тебе поселити не вдалося, тож  захопимо житло у когось іншого.

— Це обов’язково?

— Що саме?

— Відбирати чийсь дім?