Розділ 20 Біла Вежа

В Пралісі була одна відьма, якій Северин довіряв, наскільки це взагалі можливо, коли мова йшла про лісових порідь.

Літа жила осібно від зграї перевертнів. Її хатинка ховалася в затінку під старими вишнями та яблунями, якщо не знати, то можна й не помітити вузької стежини, що плутала між деревами.

З непритомною дівчиною на плечах Северин витратив більше двох тижнів щоб дістатися до відьми.

На стук у хвіртку з дупла старої яблуні вигулькнув сич.

— Приперся. Ще й мертвечину притягнув. Ми з Літою таке не їмо.

— Горка, гукни Літу. Справа є.

— Та вже бачу. Заходь, відьма до селища пішла, скоро буде.

Отримавши дозвіл, Северин зайшов на подвір’я і з полегшенням скинув Гелу на лавку під грушою.

— Нащо ти з собою мертву дівку тягаєш?

— Вона не мертва, — Северин сів і з насолодою витягнув ноги. Ні, все таки він продешевив, погодившись на рік служіння від Гели. Треба було вимагати мінімум два.

— Але й не жива.

— От тому мені Літа і потрібна. Може, порадить щось.

— Якщо даси гідну плату, може, й порадить. Тож добре подумай, що запропонувати.

— А ти що порадиш?

— Пораджу, — ухнув сич. — Діти є? Бажано дівчинка років семи-десяти. Літі помічниця не завадила б.

— Дітьми не торгую. Та й немає в мене дітей.

— А що ж ти так? Завів би парочку та обміняв би у відьми на кілька послуг.

— Не мій варіант.

— Шкода. О! Можеш ще свою печінку віддати і легені.

— Я взагалі то планував після угоди живим лишитися.

— Слухай, якийсь ти впертий. Домовлятися взагалі не хочеш. Ну хто так справи веде?

— Може, в тебе хоч артефакт який є? Тільки хороший, а то ви люди зазвичай дитячими цяцьками хвалитесь і думаєте, що маєте справжні речі.

— Бачу, гарної поради від тебе можна не чекати.

— Може так, а може й ні, а, може, й не тобі…

— Горка, у нас гості? — у двір зайшла Літа.

— Людський маг мертвяка притяг, — відповів сич.

— Доброго дня, Літо. — Северин обережно поправив Гелу, щоб та не впала з лавки, і підвівся. — Маю до тебе справу. Допоможеш?

— З дівчиною? — відьма кинула пильний погляд на Гелу.

— Так. Вона жива, але не зовсім. Потрібно її до життя повернути, от тільки мені знань не вистачає.

— А ще йому платити нічим, — єхидно заявив Горка.

— Домовимось, — відповіла відьма, і кивком запросила зайти в будинок.

Северин заніс Гелу до світлиці і поклав на лавку.

— Ти вселив живу душу в мертве тіло? –— Літа схилилася над дівчиною, яка все ще не подавала ознаки життя.

— Так.

— Цікавий спосіб. Якщо розкажеш, як тобі це вдалося, то я тобі допоможу. Дам горнятко живої води. Збризнеш на дівку, а коли в себе прийде, даси випити все до останньої каплі, і тоді життя повернеться в її тіло.

— Я згоден, — не став торгуватися Северин.

Він дістав із торби свої записи і віддав відьмі. Літа вийшла з кімнати, а за кілька хвилин повернулася з мальованим горнятком.

Северин налив трохи води в долоню і стряхнув її в обличчя Гели. Та кліпнула і сердито подивилася на нього.

— Пий. Це жива вода. Тепер не треба за нею нікуди йти.

Дівчина спрагло вчепилася в горнятко і залпом випила його.

— Як себе почуваєш? — Северин на скору руку перевірив її стан. Пути оживляючого заклинання спали, але й тіло змінилося.

— Їсти хочу. Ти мене казна-стільки голодною тримав.

— Але ж ти все одно мертва… була…

— То й що? Я все відчувала! А ти мене не те щоб акуратно ніс. І на землю холодну кидав. Думаєш, як я від тебе рік подітися не зможу, то можна зі мною як з мішком сіна поводитися?

— Вибач, я про це не подумав.

— Літо, дякую за допомогу. Від людських магів жодного толку, навіть зцілити як слід не можуть.

— Взагалі то я врятував тебе від копит татоша. Могла б і подякувати, — Северин підняв торбу. — Ходімо. Нам час. Дякую, Літо.

Він рушив до дверей.

— Ми знайомі, але я тебе не впізнаю, — мовила відьма, не зводячи пильного погляду з Гели.

— Я Гела, — не стала приховувати дівчина.

— Ти змінилася.

— В мені більше не тече королівська кров.

— Можливо, це й на краще.

Гела мовчки пересмикнула плечами і вийшла.

***

Гела вийшла з подвір’я і на кілька кроків заглибилась в ліс. Заплющила очі і радісно посміхнулася. Вона жива! Тіло слухалося, мов рідне, а найцінніше – порожнеча в грудях щезла, натомість повернулося відчуття цілісності. А ще — вона знову відчувала себе частиною Пралісу. Не гаючи часу, Гела відкрила стежку і рушила уперед.