Розділ 16. Молодша покоївка і принц

Родій зробив кілька пасів руками, і за хвилину дівчина розплющила очі.

— Хто ти? — запитав король.

— Горицвіт, ваша величносте… — дівчина обвела поглядом присутніх і зблідла. — Молодша покоївка… Я не хотіла нічого поганого… Тільки потанцювати на балу. Вибачте мою нахабність… Мене тепер звільнять? Чи стратять?

Северину здалося, що вона зараз знову знепритомніє. Симеон взяв її за руку, наче щиро намагався підтримати. Принц і служниця. Здається, ця дівчина дійсно змогла зачепити принца.

Северин стримав незворушний вираз обличчя. Амурні справи вінценосних його не обходять. Головне, щоб ніхто не здогадався про рубін із заточеною в нього відьмою.

— Навіщо ти хотіла убити принцесу Гелу?

— Я? Убити.. Ні! Ваше величносте, повірте… — Горицвіт зблідла ще більше і спробувала кинутись королю в ноги, але Симеон її утримав і змусив знову лягти.

— Горицвіт, розкажи що сталося. Ти ж не хотіла зашкодити принцесі, чи не так?

Дівчина швидко замотала головою. Ще трішки зусиль і її дурна хоч і вродлива голівка відвалиться і покотиться на підлогу.

— Дитя, розкажи про лісову почвару, яка була в твоєму тілі, — попросив Родій, намагаючись говорити м’яко.

— Ви про пані привид? — Гортензія обхопила себе руками. — Я мила дзеркало, те, що в малій рожевій вітальні, коли пані привид опинилась у мене в голові. Це було раптово і несподівано.

— Ти чаклувала коло дзеркала? Не бреши мені, дівко! — гримнув король.

— Ні ваша величносте! В жодному разі. Я ненавчена чарам. Я просто мила дзеркало… просто мила…. — Гортензія розридалася.

— Тебе ніхто не звинувачує, — принц Симеон міцніше стиснув її долоню. Можна подумати, цей гульвіса дійсно в неї закохався. Северин іронічно хмикнув, чим викликав невдоволений погляд Родія. Схоже, в королівської родини тут своя гра, суть якої не стануть розкривати приблудному магу. Та нехай, аби гарно платили за послуги.

— Дитя, розкажи, що сталося, після того як це лісове поріддя в тебе вселилося, — маг суворо глянув на дівчину.

— Пані привид просто була в моїй голові, — схлипнула Гортензія, намагаючись опанувати себе. — Я нічого поганого не робила! Я гарно працювала. Пані привид теж нікому не шкодила.

— А потім?

— Потім приїхали король Годомир і принц,  і … — Гортензія закрила обличчя руками і знову розплакалась. — Я мріяла потрапити на бал і потанцювати з принцом Симеоном. Пробачте моє нахабство, ваша високосте. Я знаю, що недостойна вашої уваги. Але я не хота нічого поганого. Пані привид відвела мене до Пралісу і взяла у феї з корчу три горішка.

— Чим розплатилася? — тут же запитав Родій. О, старий маг добре знав, що почвари нічого не дають просто так. А відьма могла і повісити на неї борг перед лісовим поріддям.

— Перлами. Їх пані привид вкрала в маленькому білому замку. Пані привид привела мене в Праліс, завела до того дивного замку, там ще якась дівчина спала, мабуть, відьма, і пані привид вкрала у неї коштовності. Потім пані привид їх обміняла на горішки.

— Що було далі?

— Ми повернулися до палацу. Пані привид веліла розколоти горіх. Я так зробила, і з нього випала сукня. Я вдягла її і пішла на бал. Але я не хотіла нічого поганого! Життям клянуся! Я хотіла тільки потанцювати з принцом…

— Що сталося з іншими горішками? — запитав Симеон.

— Другий я розколола сьогодні і дістала цю сукню. Пані привид сказала, що ми підемо на зустріч з принцом. Але вона збрехала! Вона пішла в сад, знайшла її високість і…

— І що вона зробила? — нахилився до неї Родій.

— Я не знаю. Вона сказала якісь слова, щось про моє — твоє, я не пам’ятаю, чесно, а потім — темрява. Отямилася я вже тут, коли ви мене розбудили.

— Як звали пані привид? — втрутився в розмову Северин, чим викликав невдоволені погляди.

— Не знаю. Вона не говорила. Я завжди називала її «пані привид».

— Отже, це міг бути хто завгодно, — нахмурився король.

— Ким би не було це лісове поріддя, зараз воно знищене, — підсумував Родій. — Спи дитя, тобі потрібно відпочити.

— Що зі мною буде?

Королівський маг не відповів. Він зробив пас, і дівчина поринула в сон.

***

— Я на ній одружуся, — повідомив Симеон батьку, коли вони залишилися на одинці. — На Гортензії.

— Що за дурниця.

— Не дурниця, батьку. Аж ніяк. Цей шлюб вигідний королівству.

— Шлюб з обідранкою?

— У цієї «обідранки» придане, яке не кожна принцеса має. Три фейські сукні.

— І всі три заговорені на те, щоб це дівчисько вдало вийшло заміж.

— Не тільки тату.  З них можна буде зробити багато різних амулетів. Вистачить кількох ниток, щоб удвічі зміцнити обладунок, привернути удачу чи схилити на свій бік співрозмовника. Сам знаєш, настільки останнє може бути важливим.