Розділ 10. Блакитна кров і трохи чарів

Король Годомир з сином приїхав за два дні до балу.

— Нарешті, — Гела з полегшенням видихнула. — Не хотілося б змінювати плани. Тим паче, що ні в скарбницю, ні покої чарівника проникнути так  і не вдалося.

Сьогодні її відправили мити вікна в східній башті, звідси, з орішнього поверху, було добре видно прибулих.

— Симеон такий красень. Правда ж, пані привид? — з при диханням запитала Горицвіт.

— Звичайний, — байдуже здвинула плечами Гела. — На брата схожий, хіба що трохи вищий та смаглявіший.

— Та що ти кажеш! Зовсім вони не схожі!  Принц Деян пещений, як панночка, а от Сімеон…

— Помовчи,  — Гела обірвала захоплене стогнання сусідки по тілу. — Ходімо, скажу, що захворіла, щоб нас не шукали.

— Не можна! Хворих виганяють із замку, щоб інших не заразили. А нам навіть відлежатися ніде. У мене, крім цієї роботи і місця на кухні коло печі нічого немає.

— Тоді скажу, що захворіла, завтра вранці, якщо помітять мою відсутність.

— Неждана помітить, — зітхнула Гортензія. Старшу покоївку вона боялася.

В ночі, ледве дочекавшись, коли всі поснуть, Гела рушила до покоїв принца Сімеона.

Коло дверей стояла почесна варта, два молодих воїна розслаблено обперлися об стіну, явно не чекаючи, що в такий час хтось з’явиться, але не спали.

— Вони нас не пропустять, ходімо звідси, — злякано шепнула в голові Горицвіт.

— Помовчи.

Гела дістала з кишені подрібненні  в порошок листочки сон-трави. Звісно, квітка давно відцвіла, та й, зростаючи в дальньому кутку палацового парку, не мала б потрібної сили навіть якби була б зібрана за всіма правилами. Однак Гела знала, як і з такого матеріалу створити дійовий засіб. Як запевняв Зимній, головне — майстерність, а не місце і час збору зілля.

Гела подула і наговорений порошок полинув до сторожів. Один подих —і вже через хвилину вони сонно сповзли на підлогу.

— У мене є  лише декілька хвилин. Я не знаю, настільки довго буде діяти сон-трава. От були б у мене мої порошки та зілля… Або хоча б кухня з усім необхідним….

Гела штовхнула двері і зайшла до покоїв принца. Одразу за дверима була невелика, але розкішно обставлена вітальня, а от в спальню вели праві двері. Сімеон мирно спав, розвалившись на ліжку. Він лежав на животі, широко розкинувши руки, ковдра сповзла на підлогу, дозволяючи роздивитися спину, але все ще ховаючи те, знаходилося нижче.

— Я навіть не мріяла, що зможу хоч одним оком побачити його високість без одягу, — Горицвіт шмигнула носом. – Це найкраща мить мого життя.

Намагаючись не слухати її лепет, Гела дмухнула на принца сон-травою, а потім дістала з кишені фартуха старий ніж без ручки і поцуплену два дні того у палацового стражника пляшку. Стражник носив в ній молоде вино, але вино Гела випила, а фляжку гарно вимила.

— Ти що надумала?! Не чіпай його!

Гела відчула, що не може поворухнутися. Тіло відмовилося коритися , а рука з ножем взагалі не відчувалася.

— Горицвіт, заспокойся, — прикрикнула вона на господарку тіла, яка, здається, ще не усвідомила, що може повернути собі контроль над ним. —  Я не завдам принцу шкоди. Але нам з тобою потрібна його кров.

— Навіщо?!

— Блакитна кров високо цінується в Пралісі. Ми з обміняємо її на гарну сукню, і ти зможеш потанцювати з принцом на балу.

— Потанцювати з Симеоном?

— Може, навіть, не один раз.

— Так не буває.

— Ми виміняємо у фей  кілька суконь, і ти зможеш танцювати із Сімеоном на всіх балах.

— Але ж йому буде боляче.

— Повір, він нічого не відчує і навіть не прокинеться.

— Ну… добре… тоді… мабуть… Але ти ж точно не зробиш нічого поганого?

— Обіцяю.

Гела полегшено видихнула, відчуваючи, що знову може керувати захопленим тілом.

Вона зробила надріз під лопаткою, при цьому приспаний принц навіть не смикнувся, і підставила бід блакитний струмочок фляжку. Наповнивши її, заховала в кишеню, і прочитала короткий зцілювальний наговір, загоюючи поріз.

— От бачиш, нічого з твоїм дорогоцінним принцом не сталося.

— Він же прокинеться? Він не буде спати вічним зачарованим сном?

— Так, вранці прокинеться.

— А цієї крові нам на скільки суконь вистачить?

— На одну.

— Але ти говорила…

— Якщо я візьму більше, то твоєму принцу завтра буде погано, і тоді придворний маг може помітити, що у нього брали кров.

— Ой, ні, я не хочу, щоб Симеону було погано!

— От і добре. Ходімо звідси, сонний порошок довго діяти не буде.

Гела тихцем вийшла з покоїв принца, переконалася, що вартові ще сплять, і пішла геть.

Шкода, що в покої самозванки так легко не проникнути.