Розділ 9. Королівський палац

У відображення королівського палацу Гела потрапила несподівано для самої себе. Вона так захопилася пошуком підходящої жертви, що й не помітила, як віддалилася від Пралісу і заглибилася в людські землі. Відображення, якими вона мандрувала, з кожним днем ставали все розкішнішими, але ні обдарованих, ні магів Гела більше не зустрічала. Звичайні ж люди не помічали її в дзеркалі і, навіть якщо їх руки стикалися по різні сторони скла, то ні смертні, ні Гела нічого не відчували.

В палаці було багато дзеркал. Гела могла вільно спостерігати за всім, що відбувається, тож і знайти самозванку не стало складністю. З підслуханих розмов, Гела зрозуміла, що весілля принца і дивом знайденої спадкоємиці короля Руфуса уже відбулося. Усі були в захваті від юної принцеси, і на всі лади вихваляли її скромність та вроду.

— Скромність і врода, аякже! — Гела від злості кусала губи, з відчаєм дивлячись на світ через скло. — Нікчемна злодійка, водне поріддя!

Підстерегти фальшиву принцесу їй вдалося на треті день свого блукання по палацовому задзеркаллю.

Русалка  не уникала дзеркал, але поряд завжди були фрейліни або покоївки, що допомагали їй причепуритися.

Зараз же був час відходу до сну. Фрейліни допомогли Гелені перевдягатися і вийшли. Русалка ж затрималася коло дзеркала, задумливо розглядаючи своє обличчя.

— Що, ніяк не можеш звикнути до вкраденого тіла? — зло запитала Гела, стаючи перед нею.

— О, то ти ще жива, — Гелена завбачливо відступила на крок від дзеркала. — І як тобі там, по той бік скла?

— Підійди ближче і дізнаєшся! — Гела притисла долоні до скла, з усієї сили давлячи на прозору перепону. О, якби хоч на мить торкнутися самозванки, тоді вона миттю повернула б собі своє тіло.

— Оце вже ні, — русалка переможно посміхнулася і підійшовши до ліжка, стягла покривало. — Сиди де сидиш, нещасна.

Вона накинула на люстро полотно, і Гела опинилася посеред темряви.

— Ти мене так легко не позбудешся! Я поверну собі тіло, так чи інакше.

Гела зробила крок навмання і опинилася в одній із малих вітальнь замку.

Потрібно якомога швидше знайти тіло. Будь-яке. Аби лишень вибратися з полону. Щоб перемогти русалку, їй треба бути в реальному світі, а не в його відображенні.

За роздумами Гела забула про плин часу, і отямилася лише тоді, коли знайомий голос гукнув до неї:

— Ось ти де. Не можеш далеко відійти від мене?

Навпроти люстра знову стояла Гелена.

— Чого тобі? — Гела відступила на крок від прозорої межі, що розділяла дзеркальний та реальний світи. Гелена тримала в руках чорну курку — явно замислила недобре.

— Тобі пора згинути.

З цими словами Гелена відірвала куриці голову і кинула закривавлену тушку в дзеркало. Обезголовлена курка пройшла скрізь скло, міцно стала на ноги і повернула шию, з якої фонтанувала кров, в сторону Гели.

— А щоб тебе! — Гела кинулася геть, а услід їй лунав переможний сміх русалки.

На щастя, обезголовлена нежить бігала повільно, і Гела змогла відірватися. От тільки ненадовго. Вже через годину курка затріпотіла крилами, злітаючи в повітря і цілячись кігтями в обличчя жертві. Довелося знову тікати.

Гела вперто кружляла по палацу, намагаючись знайти спосіб знешкодити не мертву курку, але закляття на неї не діяли, а підійти настільки близько, щоб ухопити за шию і обірвати крила та вирвати пазурі  Гелі бракувало хоробрості.

— Як же все по дурному!

— Га? Тут хтось є?

Здивований голос став для Гели несподіванкою.

— Ти мене чуєш? — вона з недовірою подивилася на служницю, що чистила камін. Молоде дівча в брудній залатаній сукні відірвалося від своєї роботи — чистки комину, і з відкритим ротом дивилося на дзеркало, прямо на Гелу.

— І бачу,  — кивнула нечупара. – А ви хто? Привид? Марта казала, тут багато привидів.

— Які карають недбалих покоївок?

— Я старанно працюю, пані привид! Он, руки до мозолів натерла, доки підсвічники чистила.

Дівча простягла до дзеркала чорні від сажі руки.

— Як тебе звати?

— Горицвіт, пані.

— Гарне ім’я, особливо як для тої, хто чорну роботу виконує.

– Це мене моя бабка так назвала. Вона була сільською повитухою, думала, що я її ремесло успадкую, та тільки я нездара, — дівчина сумно зітхнула. — От доводиться комини чистити та нічні вази виносити. За те мене в палац взяли, а тут платять краще, ніж у моєї попередньої пані, сто колік їй в печінку. І не б’ють тут, ну, якщо нікому ссання на голову не виливати.

— Твою бабку, бува, відьмою не кликали?

— Та ви що! То все наклеп. Моя бабка Вістря була чесною вдовицею, ні з яким чаклунством не зналася і до Пралісу не ходила, розв’яжись мені пупок.

— Я тебе зрозуміла. Що ж, Горицвіт, раз вже ти єдина в цьому замку, хто мене бачить і чує, то тоді саме тобі я і передам всі свої скарби.

— Правда?