Розділ 8. Задзеркалля

– Водна почвара… ненавиджу!

Гела витерла сльози і ще раз огляділась. Зимний все так же спокійно спав на ліжку, наче нічого не трапилося. Калюжа, що залишилася після того, як тіло русалки перетворилося на воду, висохла. Сонце за вікном піднялося вище, скоро полудень.

Без особливої надії Гела ще раз вдарила по прозорій перепоні переконуючись, що їй її не здолати. Потрібно шукати інший спосіб вибратися. От тільки чи вийде? У Зимнього на це кілька століть пішло.

Гела мотнула головою, відганяючи гнітючі думки.

Люстро пережило сім проклять руйнацій, а отже ця дзеркальна тюрма зараз слабша ніж тоді, коли в ній сидів Зимний.

Гела підійшла до ліжка, що стояло в задзеркаллі. Тут на ньому теж лежав Зимний. Гела обережно торкнулася його долонею і зовсім не здивувалася, коли рука вільно пройшла крізь примарну постать.

Відображення. Всього лише відображення. Нерухоме, як і тіло в реальному світі.

Гела підійшла до тієї частини кімнати, яка не відображалася в дзеркалі. Там, де не було відображення, не було нічого.

Кімнату наче ножем відрізали, не залишивши ні підлоги, ні стелі, ні стін, ні лісу, який ріс за стінами Вежі в реальному світі.

Порожнеча  виглядала як ледь сріблястий непроглядний туман. Трохи провагавшись, Гела увійшла в нього. Нічого не сталося. Вона повільно рухалась уперед, хоча поняття простору в цьому місці не існувало.

Де-не-де з туману виринали нетривкі образи лісу. Товсті вкриті мохом стовбури дерев, молода поросль, синє небо з білими хмарами, морди тварин, обличчя лісових жителів — видива з’являлися і зникали наче самі по собі. До одного такого образу — густої стіни очерету, Гела спробувала підійти і, несподівано для самої себе, змогла.

Вона йшла по блакитному небу, ноги то тонули в білих купчастих хмарах, то куталися в яскраві сонячні промені. Зверху нависав очерет, з якого виплила качка, ведучи за собою зграйку каченят.

Озеро. Відображення зарослого очеретом берега і безкрайого неба. Гела спробувала пройти туди, але знову наткнулася на ту саму прозору і непереборну перешкоду.

Тут теж не вийти. Вона рушила далі.

Відображення змінювалися, наче візерунки в калейдоскопі, але жодне не хотіло випускати Гелу із задзеркалля. Вона продовжувала вперто йти далі, навіть коли день скінчився, і у воді почав відображатися місяць.

Ніч пройшла в безцільному блуканні. Відображення Пралісу і його мешканців змінювалися відображенням стель, шухляд, порожніх кімнат в домах відьом і інших розумних мешканців Пралісу. Але у яке б відображення Гела не потрапляла, прозора стіна продовжувала залишатися для неї непоборною перепоною.

Потрапивши в чергове темне місце, Гела боляче спіткнулась об щось. В кімнаті, в якій вона опинилась, панувала повна темрява. Обмацавши перепону, Гела зрозуміла, що спіткнулася об вузьку софу, на якій лежала гора маленьких шовкових подушок.

Гела не роздумуючи впала на софу і із задоволенням витяглася. Ноги гули від втоми, і можливість виспатися лежачи на м’яких подушках, а не на річковому дні чи затягнутому павутинням горищі,  неабияк радувала.

Намацавши щось велике і шерстяне, Гела вкрилася і відразу заснула.

Прокинулася вона він ледь чутного перестуку каблуків. В кімнаті палали свічки у високих канделябрах, освітлюючи найтемніший куточок.

Як виявилося, ночувала Гела у відображенні  гардеробної кімнати. Вздовж стін тут стояли вішаки з сукнями, переважно чорного та червоного кольорів. Тут же знаходилися і полиці із вишуканими чобітками і розкішними туфельками, а на туалетному столику, що стояв перед дзеркалом, були нешанобливо розкидані прикраси із золота і самоцвітів.

Себе ж Гела знайшла на софі, укритою теплим домашнім халатом.

Хазяйка гардеробної саме запалила останню свічку і підійшла до дзеркала, виймаючи з вух важкі рубінові сережки. Вона була молода і надзвичайно гарна, хоча бліда шкіра з яскравим рум’янцем виглядала дещо хворобливо, а губи здавалися неприродньо червоними. Легким рухом жінка вийняла із зачіски шпильки, дозволяючи хвилі чорного волосся упасти на спину. Красуня недбало кинула прикраси на столик і подивилася прямо у вічі Гелі.

— Яка у мене сьогодні цікава гостя. Підійди ближче, раз вже прийшла.

Вона посміхнулася і в усмішці блиснули гострі ікла.

Гела схопилася на ноги. Красуню вона впізнала. В Пралісі, мабуть, не було нікого, хто не знав би про володарку Старого Замку.

— Підійди, — звеліла жінка, не зводячи з Гели погляду.

— Вибачте, що потурбувала вас, Княгиня.

— Я давно не бачила таких, як ти, — посмішка красуні стала ще ширшою.

— Вибачте, я маю йти.

— Ні.

Княгиня просунула руку крізь дзеркало. Простір раптом звузився, а ті три кроки від софи до дзеркала перетворилися у тонку смужку.

Гела дивом ухилилася від чіпких пальців, і щодуху кинулася геть.

З Княгинею краще не мати справ. Чутки про неї ходили ще страшніші, ніж про Зимного і Білу відьму разом узятих.

Опинившись у відображенні оповитої ранковим світлом галявини, Гела зупинилися.