Розділ 6. Сьоме прокляття руйнації

— Принесла? – в голосі Зимнього бриніло нетерпіння.

— Так. — Гела дістала з кишені фартуха складений вчетверо шматок пергаменту. — Останнє, сьоме прокляття руйнації.

— Ти не поспішала.

— Помиляєшся. Я йшла так швидко, як тільки могла.

— Нехай. — Зимний не став доколупуватися. – Читай!

Тремтячими пальцями Гела розгорнула пергамент і зачитала слова, в які відьма протягом місяця силу збирала. З останнім звуком пергамент розсипався на порох, а дзеркало охопив туман, в якому замиготіли блискавки.

— Ти як? – Гела закусила губу, чекаючи результату. Вдалося? Чи ні?

Пролунав тріск і на підлогу із стоном упав чорнявий молодик. Дзеркало ж залишилося цілісіньке, як і було.

— Зимний!

Гела підбігла до нього і допомогла піднятися.

— Тобі погано? Ти холодний, а руки взагалі як лід. Сядь. Я дам тобі чаю.

Гела посадила його за стіл і заметушилася, наливаючи чай у велику глиняну чашку. Зимний безсило сидів, ледве не падаючи на стіл. На його шиї і долонях виднілися сліди опіків і дрібних порізів. Пальці дрібно тремтіли, видаючи слабкість чоловіка.

Гела підсунула Зимному чашку і кинула швидкий погляд на дзеркало – воно залишилось цілим.

– Пий. Я додала трунок, приготовлений із кореня силки. Я говорила тобі про нього. Цей чай відновить твої сили.

Зимний мовчки обхопив чашку долонями і підніс до рота. Зробив ковток, другий і похитнувся. Гела підхопила його і потурбувалася, щоб він допив напій. Зимний заснув раніше, ніж зробив останній ковток.

Підхопивши чоловіка попід пахви Гела затягнула його на своє ліжко і вкрила ковдрою. Бігцем спустилася сходами в лабораторію і дістала із шафи давно заготовлене зілля, налите в глечик, розміром з два відра, та дбайливо залите воском.

Гела зняла воскову пломбу і понесла глечик до троянд. Бутонів на кущах побільшало. Це добре. Не дарма вона посадила  їх довкола Вежі і більше року поливала русалчиним вином. Нове зілля прискорить ріст троянд, щоб вони до завтрашнього сходу сонця оплели Вежу, назавжди полонивши сплячого Зимного і охороняючи його сон.  Вічний сон.

Гела почала поливати троянди зіллям із глечика. Має вистачити по ковшику на кожен кущ.

Убити Зимного вона не може. Навіть зараз, ослаблений, він все ще може її спинити. Ті, кого продали лісному поріддю, не можуть вбити свого хазяїна. Право власності діє краще, за будь-які чари примусу. Зимний — її господар. Забажай вона вбити його і він спинить її одним коротким наказом, і не має значення, наскільки він ослаблений чи хворий.

Своїми руками їй Зимного не вбити, а доки він живий, волі їй не бачити. Вихід тільки один: приспати хазяїна і, доки він буде безпомічний, знайти того, хто зможе його вбити.

Гела полила троянди і відставила глек. Все. Залишилось зібрати речі і бігти звідси, поклавшись на волю Пралісу.

Гела повернулася  до кімнати і заметалася, скидаючи в торбу прикраси та змінний одяг. В лабораторії вже стояла зібрана торба із зіллям та травами, але особисті речі Гела не могла скласти, не настороживши Зимного. Вона кинула погляд на мага. Спить. Це добре. Чари сильні, найближчим часом він не прокинеться, — Біла відьма за місяць навіть не поворухнулася, досі спочиває, — а там і троянди виростуть та потурбуються, щоб сон мага став вічним.

— Принцесо!

Гела різко обернулася. Незнайома русалка хижо посміхнулася і штовхнула її в груди. Гела відлетіла і вдарилася спиною об дзеркало. Русалка навалилася зверху, усім тілом притискаючи її до холодної поверхні, а потім до крові вкусила її за губу.

— Що твоє, то моє! А твоє лиш люстро!

В голові запаморочилося, перед очима все поплило, а коли зір повернувся, Гела побачила себе саму, що лежала на підлозі кімнати, а поряд повільно перетворювалося на калюжу тіло русалки.

Гела кинулась уперед, але вдарилася об прозору перепону.  Не розуміючи, що відбувається, вона спробувала здолати її новим ударом, а потім і магією, але перепона не піддалася.

Гела спробувала опанувати себе і огляділася. Вона знаходилась у власній кімнаті, але якійсь не правильній. Що саме було не так, Гела не могла сказати одразу, але вже через хвилину прийшов страшний здогад. Вона у дзеркалі! В тому самому, в якому багато років страждав Зимний. Тут, у задзеркаллі, знаходилась саме та половина кімнати, яка відображалася в ньому. Було видно стіл, ліжко, на якому спав Зимний, вікно, в якому вже виднілося трояндове стебло з червоним бутоном.

За інших обставин Гела б пораділа, що квіти так швидко розростаються, але зараз було не до цього. Їй потрібно вибратися із пастки. Вибратися і пояснити цій нахабі, що невідомо з якої калюжі вилізла, як це не гарно, красти чужі тіла!

Гела з люттю вдарила по прозорій перепоні, але дзеркало залишилось неушкодженим. Ну звісно! Зимному знадобилося кілька століть і сім проклять руйнації, щоб ослабити свою в’язницю і вислизнути з неї. Але ніхто не піде добувати ці прокляття для Гели.

— Поверни мені тіло! Риба ти баньката!

Гела знову безсило вдарила по внутрішній стороні дзеркала.