Розділ 2 Наречена для молодшого принца

Король Руфус приймав гостей в малій вітальні. Розкішно  обставлена кімната дозволяла продемонструвати повагу до гостей, але при цьому давала можливість гостям почувати себе вільно і не вимушено, на відміну від офіційної обстановки кабінету чи зали нарад. Можливо, було б ще краще провести бесіду в оранжереї або картинній галереї, але мала вітальня була єдиним місцем крім кабінету і опочивальні, де можна було обговорити таємниці, не боячись, що хтось підслухає, скориставшись таємним ходом, щілиною в дверях чи потайки навішеним заклинанням.

Руфус же волів щоб до певного часу все, що буде сьогодні сказано, зберігалося між ними чотирма: ним самим, його придворним магом паном Драганом, та гостями із сусіднього королівства — королем Годомиром та його молодшим сином Деяном.

Заморський напій лимонад, легке вино та закуски вже чекали на столі. Можновладці вели буденну розмову про лови, потім непомітно перейшли до теми, заради якої зібралися.

Руфус кинув запитальний погляд на свого мага і, дочекавшись кивка у відповідь, що, мовляв, говорити можна, ніхто не підслуховує, мовив:

— У вас, Годомир, двоє синів, ви знаєте, що залишите по собі гідних спадкоємців. Я ж не маю прямих нащадків. Моя королева померла, а сам я вже не в тому віці, щоб заводити молоду дружину і сподіватись, що вона понесе від мене, а не від статного вартового.

— Завжди можна звернутися за допомогою до магів, — завважив Годомир, попиваючи лимонад, який вподобав більше, ніж дороге вино.

— Занадто багато мороки, — похитав головою Руфус. — Та й, по правді кажучи, є в мене дочка. От її чоловікові я й хотів би заповісти корону.

Він кинув швидкий погляд на Деяна. Білявий юнак з рожевими щічками, пухкими губами, довгим золотистим волоссям і блакитними очима виглядав, на думку Руфуса, не надто мужньо, але ризикувати первістком сусід точно не погодиться. Залишається сподіватися, що не дивлячись на тендітну статуру, молодший принц все ж таки отримав гідне виховання.

— Цікава новина, — Годомир уважно поглянув на нього. — Я так розумію, що ваша первістка насправді не померла?

— Я мусив віддати її відьмі як плату за борг.

— Розумію, хоч і вважаю такий вчинок необачним.

— Доля не послала мені більше дітей, але я точно знаю, що моя дочка, якій ми з покійною королевою навіть імені не змогли дати, жива.

Після цих слів Руфуса маг поклав на стіл пелюшку з блакитними краплями крові.

— Це все, що від неї залишилось — кров з пуповини.  Будь який маг, що знається на життєвих потоках, підтвердить, що моя дочка жива.

— Якщо я вас правильно зрозумів, зараз принцеса в Пралісі?

— Так. Якраз сьогодні їй виповнюється двадцять один рік, саме час до шлюбу ставати.

— Цікаво.

— Якби ваш син, ясний Деян погодився відшукати мою дочку і врятувати її від відьми, то я був би спокійний за свій спадок. Впевнений,  ваш син гідно подбає про мою корону.

— Це складне завдання.

— Я розумію, — Руфус дав знак і Драган дістав із складок плаща меч в розшитих золотом піхвах, — тому дарую вашому синові меч свого роду. Він викуваний із небесного заліза майстром Златом. Цим мечем можна дракону голову зрубати, що й зробив одного разу мій предок.

— Меч захистить від монстрів Пралісу, але не від чар відьми.

— Я також дарую йому обережний пояс. Моя королева привезла його як посаг, — Руфус дістав з кишені тоненький червоний поясок, — а також мій придворний маг пан Драган підготував набір захисного та бойового зілля, який, без сумніву, стане в пригоді молодому принцу.

Маг поставив на стіл металеву скриньку і відкрив її, демонструючи набір із шести пляшечок.

— Зілля, яке зніме полуду з очей, зілля яке змусить говорити правду навіть відьму, — почав він розповідати про вміст кожної пляшечки. — Прозора рідина — то жива вода, використовуйте її лише в крайньому разі, ваше високосте, вона мені дорого обійшлася.

— Цінні зілля, — пригладив вуса король Годомир,  — А що в інших трьох?

— В глиняній пляшечці зілля миттєвого вогню, спалить хоч дерево, хоч камінь, хоч живу плоть. Синє – зробить людину невидимою на одну годину, а ось це, мутне, наче змішане з мулом, подарує силу дюжини богатирів, але діяти буде лише чверть години.

— Зілля гарні, з ними можна вирушати в Праліс, — погодився король Годомир, — але ж відьма не віддасть принцесу просто так.

— Принц запропонує їй відкупне, — відповів Драган і поклав на стіл тіару. — Та, хто носить цю прикрасу, буде найвродливішою жінкою в світі.

— Я радий, що ви про все подбали, Руфус але  є ще одна думка, яка мене тривожить.

— Я слухаю.

— Ви не думали, що відьма могла перетворити принцесу на лісового монстра або зробити її своєю ученицею і спотворити її світлу душу темними чарами?

— Якби моя дочка стала лісовим поріддям, то ми знали б про це. Але її кров все ще залишається королівською, — Руфус вказав на пелюшку в блакитних плямах. — Що до побоювань про її виховання, то тут я можу лише надіятися на долю. Але в будь-якому випадку дитина моєї доньки буде законним спадкоємцем вашого сина, котрому я передам корону одразу після того, як принцеса успішно розродиться.