Ціна успіху в Україні

  Прагнення людини до успіху, фінансової незалежності та масштабу — це абсолютно природне бажання. Цілком нормально хотіти пробитися в житті, жити достойно та реалізувати свої таланти, адже саме цей здоровий імпульс рухає розвитком. Але цікаво подивитися, чому в умовній Німеччині чи Америці цей імпульс допомагає побудувати справу за одними алгоритмами, а в інших реаліях той самий чоловік опиняється перед зовсім іншим вибором. Ніхто ж не винен у тому, де саме народився, і складно засуджувати людину за бажання реалізувати свій величезний потенціал у тих обставинах, які існують навколо.

Тут немає готових істин, це радше простір для роздумів про те, куди ведуть ці дороги, коли середовище пропонує занадто специфічні умови.

Мабуть, сьогодні вже немає потреби комусь щось доводити, адже це твердження є абсолютно апріорним і будь-яка розумна людина, проаналізувавши факти, зробить один і той самий невідворотний висновок: у нинішніх реаліях просто не існує жодного великого успішного бізнесмена, який зміг би вирости поза існуючою системою. Будь-який масштабний капітал, будь-яке солідне підприємство, незалежно від сфери діяльності, залізобетонно підпорядковані загальній деструктивній матриці. Якщо чоловік досяг серйозних вершин і побудував велику структуру, можна безпомилково стверджувати, що він стовідсотково задіяний у цих неписаних правилах гри, інтегрований у гнилу за своєю суттю структуру і став її функціональною частиною.

Досліджуючи механіку цього процесу, стає зрозуміло, що іншого математичного чи логічного шляху для великих грошей тут просто не закладено. Будь-які спроби грати виключно за чесними прозорими правилами всередині такого середовища є утопією. Сама архітектура системи налаштована так, що вона діє як жорсткий імуннітетний механізм. Вона не просто не дає розвиватися тим, хто намагається обійти її неписані закони, вона їх системно й дуже жорстоко випльовує, перемелює та викидає на узбіччя. Спроба діяти повністю автономно і праведно в деструктивному полі веде до миттєвого знищення бізнесу, після чого звільнене місце одразу ж займає хтось інший — той, хто готовий прийняти ці правила. Система не терпить вакууму і не прощає ідейного ігнорування своєї суті, тому конформізм для великого гравця стає єдиним базовим інструментом для утримання капіталу та життєздатності.

З одного боку, можна обрати цей шлях конформізму й пристосуватися до існуючого стану речей. Якщо збудувати велику справу інакше фізично неможливо, то логічним кроком здається свідоме прийняття нав'язаних умов. Людина вчиться жити в цій системі, домовлятися, приймати її закони. І якщо подивитися на це об'єктивно, то це теж прояв сили — здатності вижити і стати солідним бізнесменом у надважких обставинах. Це точно не програш, адже альтернативою часто є згода залишатися просто гвинтиком чи скромною функціональною одиницею. Але з іншого боку, постає питання, яку ціну платить особистість за таку адаптацію і що відбувається з внутрішнім світом людини, коли вона щодня стає елементом механізму, який знекровлює її власну країну.

І ось тут варто піднятися у тривимірний вимір і замислитися над головним: а що буде далі з цією країною, якщо абсолютно всі оберуть таку адаптацію? Що станеться з майбутнім, якщо кожен сильний амбітний розумний та харизматичний чоловік вирішить просто пристосуватися і стати конформістом? 

З погляду соціальної архітектури, існування, сутність та сама матриця будь-якої країни історично тримається на її ментальному кістяку. Звісно, цей тягар розділяють і мислячі жінки, проте в основній масі за міцність цього каркаса відповідають саме чоловіки, наділені масштабом, розумом та харизмою. Суспільство складається з різних рівнів, і виконання кваліфікованої, навіть найважливішої щоденної роботи — це функція гвинтиків, яка утримує систему, але не змінює її траєкторію. Справжню ж відповідальність за напрямок руху завжди несуть ті, хто має ресурс, амбіції та лідерський потенціал. Саме тому, якщо піднятися над егоїстичним виміром, постає очевидна аксіома: успішні українські бізнесмени, які змогли акумулювати капітал та вплив усередині цієї матриці, автоматично стають солідарно відповідальними за те, що країна котиться в прірву. Володіння масштабною силою та харизмою апріорі накладає на людину зобов’язання перед простором, у якому вона виросла. І якщо вся ця інтелектуальна та фінансова еліта обирає виключно шлях ситого конформізму, заплющуючи очі на гниття самого фундаменту, то хіба не вони є головними архітекторами цієї катастрофи?