6

На вулиці був хороший сонячний день. Сонце, своїми ясними промінцями розбуджувало усіх, хто любив поспати. А Ема прокинулася раніше за сонце, і це її радувало. Сьогодні хвилюючий і особливий має бути день. А ще, тепер сніданок їй потрібно готувати для двох, але її це також радувало. Робити приємно комусь - хіба не не прекрасно? 
Сьогодні вони із Максом мали купити щось приємне дітям, які позбавлені батьків і провести цей день із ними. Вони хочуть хоча б трішки проявити ту любов, яку проявили до них їхні. Вони хочуть хоч трішки зробити їх щасливими. Вони заслужують цього... Але не мають... 
Вони вибирали найкращі солодощі, іграшки, і якісь приємності для дітей. Вони думали, що вони будуть з ними роботи. Це так хвилююче, але приємно. 
- Макс, а це не собаку вибирати... 
- Діти цікавіші.  До речі, ти вже далі ім'я своєму? Бо я якось своєму не можу підібрати... Ніяке не підходить... 
- Ще ні. Ще думаю.  Він у мене спокійний, поки що... 
- А мій вже трохи починає розуміти, що це вже його дім. 
- Гаразд, тепер про дітей. Ідемо до малих віком 4-7 років? 
- Так. Саме у такий вік діти відкриті та розпочинають розуміти що до чого. 
- Тоді нам потрібно постаратись щоб їм залишити позитивний слід від нашої зустрічі. 
- По іншому бути не може! 
У піднесеному настрої двоє молодих людей ішли робити добро.  
Вони не знали, що їх чекає, але вони підготувалися. Підготували найкращі почуття та емоції. А що ще потрібно? Мабуть досить, досить щоб підбадьорити дітей. І трішки шоколаду теж не завадить, тому все має пройти добре. 
- От би завжди бути такими щирими як діти... - поділився думкою Макс. 
- Це, мабуть, було би надто ідеально. Хмм,  але одна правда... 
- Уявляєш: не потрібно було б додумувати свою правду, не треба було б підозрювати когось.. Ехх, це ж бонусна довіра... Все просто... 
- Якби... І знову це "якби", Макс... 
- На жаль...

Дитячий будинок був біля красивого парку. На території був дитячий майданчик, де діти могли весело провести час разом. Їх було багато: різні хлопці та дівчата радісно бігали і раділи. Вони просто раділи. 
Ема з Максом підійшли до брами і зупинилися :
- Чудове місце... - сказав Макс. 
- Ну що, ходімо? 
І Макс посміхнувшись пішов першим, за ним пішла Ема. 
Маленька дівчинка зразу підбігла до них :
- Привіт! - привітався Макс
- Привіт, а ви до кого? - зразу перейшла до справи дівчинка. 
- А ми до вас, можна з вами погратися? Тебе як звати? 
- Маша. 
- Мене Макс, а це Ема. 
- У тебе дуже красива посмішка, Маша. Посміхайся частіше - сказала Ема. 
- У моєї мами була така ж. Я похожа на неї, так кажуть усі... Але її вже нема... І... Іі... 
- Маша, ти не одна. Он, скільки у тебе друзів. Безліч. А ще, ми тобі дещо принесли. Хочеш подивитися? 
- Так, що там? 
Макс вручив їй велику шоколадку і ляльку із красивим каштановим волоссям. 
- Це мені? 
- Тобі!
- Справді? Дякую, тепер вона буде моя подруга, і сестра, іі... І мама... 
Ема міцно її обійняла.

Дальше, вони зібрали усіх дітлахів і почали з ними знайомитися. Деякі були щирі і відкриті, інші - замкнуті і не довіряти їм, але це поки що, їх можна зрозуміти... 
Після знайомства вони розділилися : Ема взяла дівчаток, Макс хлопців. 
Всі були неймовірно раді подарункам і іграм, які підготували  Ема із Максом. 
Вони розмовляли, гралися та сміялися. Були щасливі всі...  Допоки не прийшов час прощатися... 
- Ви більше не прийдете? - запитала дівчинка Ліза. 
- А ви хочете щоб ми ще прийшли? 
- Так - відповіли всі.
- Приходьте кожного дня!
- Ми вас чекаємо! 
- Ми любимо вас! 
Такого наші молоді люди точно не очікували. І як після такого не прийти до цих неймовірних дітлахів? 
- Звичайно, прийдемо. Чекайте нас. 
Зустріч закінчилася довгими обіймами та приємними словами...

- Здається, все пройшло краще, ніж ми думали... 
- Макс, а я тепер буду думати про них... 
- І не тільки... Давав їх відвідувати... Ну... Можна раз в два тижні, як тобі? 
- Було б чудово... Вони нас чекатимуть... 
- А ми прийдемо.

В чеканні найгірше те, що може бути дарма. Чекання - це важко, але приємно, якщо воно приносить результат. Діти, вони швидко прив'язуються і люблять. 
Ема з Максом не зможуть не прийти. І не тому що у них нема вибору. Мабуть, вони їх полюбили. 
Взаємна любов - це прекрасно.

Цей день залишить приємні спогади у душі Еми. Вона щаслива. Вона змогла. Змогла щось робити. 
Її друг чекав її дома на кухні: мабуть, хотів їсти. 
- Привіт... Емм... Джек... Точно, ти Джек. Як тобі таке ім'я? 
Мабуть, сподобалось. 
Ема все розповіла Джеку, він слухав. Чудовий співрозмовник : слухає не перебиваючи, не осудить, нікому не розповість... І щиро любить. Собаки- вони чудові! І... І вірні. .
Ема писала книгу. Вона писала, про Макса, про її нового друга, писала про свої перемоги. Все на папір... 
Там були і поради і мотивація. 
У неї було безліч думок і ідей.  Вони просто вирували у неї і хотіли виплеснутися у реальність і допомогти... Скоро вона їх перевірить на собі і вони будуть на папері...

Так проходили день за днем... 
Ема із Максом встигли пригнути з парашутом, покорити Говерлу, щомісяця ходити до своїх друзів у дитячий будинок, побороти свої страхи, відкрити нові таланти та пізнати блище один одного. Разом із тим, вони встигали працювати та робити домашні обов'язки. Насичене життя. 
Біль у спині та ногах після насиченого дня була просто прекрасною! 
Скільки всього прекрасного оточує нас! Скільки можливостей ми маємо. Скільки закопаних талантів... 
Ема думала, що неправильно робить щодо Макса. Він став її рідним, тому, вирішила відкритися йому... 
Байдуже, що він скаже. Людина, яка любить тебе прийме такою, яка ти є... 
- Макс, я хочу тобі розповісти свою таємницю... Аа... Це частина того, чому я... Ну, вирішила робити щось із тобою...
- Цікаво... Розповідай. 
- Я боюся, що ти не зрозумієш.. Але ти маєш це знати. Ти надто щирий до мене і відкритий.. 
"Не плач... Ні, ти сильний. Вона не зрозуміє... Ема, якби ти тільки знала, який я закритий до тебе... "
- Одного дня я гуляла у парку. Я сиділа на лавочці і дивилася на кольорові дерева... До мене підійшов... Незнайомець... Я поговорила із ним і... І він допоміг мені побачити, що я маю жити по-іншому, що я маю щось робити. Я зрозуміла, що я повинна діяти... І у роздумах, я просто пішла... Більше я його не бачила. Я не знаю навіть його імені... Я чекала його, але він більше не прийшов. Тоді, ти прийшов у магазин і я вирішила, що ти можеш мені допомогти, бо одній мені якось... Страшно... Я сказала собі, що ти просто "книга"...Вибач мене... Можливо, це виглядало як використання тебе, але за цей час, що я провела з тобою, ти став мені дуже важливим і рідним... 
Декілька секунд була цілковита тиша. Для Еми ці секунди здалися вічністю...
- Я тобі допоміг? 
- Ти дав мені впевненості і сміливості. Я вже не така, як раніше. Дякую...
"Якби ти тільки знала, як допомогла мені ти... Якби ти тільки знала... Я не можу, Емо, вибач... "
- Я розумію тебе... Тобі дякую, ти чудова компанія. 
- Ти не сердишся? 
- Ні... У нас ще багато справ. Нема часу на обіди. 
Ось так.  Все чудово. Для Еми. Вона думала, що знає про Макса все, не розуміючи, що не знає найголовнішого...