3

Новий ранок. Новий шанс. Нова можливість. 
Ну що ж?  Розпочнемо. 
Ема відкрила очі о 6:45. Вона розпочала свій день із посмішки. За вікном -1, у душі +17: чудово! 
Ранок почався добре,  а це значить, день має іти із піднесеним настроєм. До чого ж такі дні хороші!
Ема вийшла на вулицю. Їй подобалась така погода. Вона нагадувала про цінність тепла,  і тут є над чим подумати. 
І тут нова думка: Емі потрібна робота. Гроші вже закінчуються, а їхати десь поза своє містечко у пошуку грошей їй не сильно хотілося. І сидіти без роботи також не хотілося. Тому, тепер у пошуку роботи!

Вона ходила вулицями і шукала, де б то їй було б комфортно. 
Красивий парк, привітні люди, спокійна місцевість- ось, чого хотіла Ема. 
І ось на одному із красивих магазинчиків вона побачила вивіску "шукаємо продавця "
А чому б ні? 
Ема зайшла у середину. Вона побачила яскравий магазин із солодощами, він їй сподобався. Привітна продавщиця із ясною посмішкою прийняла її. 
Ема відповіла:
- Доброго дня, мені потрібна робота. 
- Чудово, я вже давно шукаю заміни. Ходімо, я подзвоню до власника і ви зустрінетеся. 
Бесіда пройшла успішно і Ема вже завтра може розпочати свою роботу,  це її радувало.
Вона подумала, що у неї там можуть бути перерви між покупцями і чеканням, тому вона вирішила правильно їх заповнити.
Ема взяла книгу, зошит, ручку та хороший настрій. Думаю, цього буде достатньо. 
Ось і перший робочий день. Все йшло добре, як і вона думала. 
Покупці приходили і ішли.  Світ вирував. Ема вивчала кожного і думала... 
Ось старенький чоловік, мабуть купляє цукерки своїй коханій людині, і нічого що вони не сильно дорогі, головне любов. А можливо він купує їх своїм дітям, чи внукам.  Невідомо. Але на вигляд він був чудовий. 
Молода мама із дочкою, яка так хоче цю велику коробку цукерок. 
Пара, яка купує цукерки своїм малюкам. 
Люди приходять і ідуть, а Ема спостерігає. 
Їй здалося, що вони її надихають. Вони давали її натхнення, ідеї.  І вона писала. Вона спостерігала і писала. 
Які всі різні... І у кожного своя історія.

За день Ема бачила сотні облич і у кожного була своя історія. Точніше, для кожного Ема вигадувала свою історію, так як вона бачила, те що відчувала.
Кожен день для Еми було щось нове. Робота та сама, а люди різні. 
Кожного дня вона взнавала різні риси, дії,  погляди... Іноді, вона пробувала почати розмову із кимось. Їй було цікаво слухати їхні історії. Для неї це було натхнення. Вона ніколи не думала, що люди будуть її надихати. Вона не думала, що вони будуть давати їй нові ідеї. І все-таки, люди, вони хороші, якщо щирі.  
Ема писала.
-Доброго дня! - у магазин зайшов молодий привітний хлопець, який вже не перший раз заходив до неї. 
- Доброго дня! 
Його погляд впав на її записи.
-А, можливо це особисте, але я вже не перший раз у вас, і що помітив: ви читаєте, пишете. Я також люблю книги. Які ви читаєте? 
Такого вона точно не очікувала. Це питання збило її із думки і декілька секунд вона не знала, що робити. 
"Може просто запропонути йому цукерок? Та ні, він подумає, що я тупа. Треба відповісти."
-Яя... Читаю психологію... іі... пишу...
-Мм, цікаво, я також люблю психологію. І все-таки, скільки було і є розумних вчених, які досліджують, відкривають щось нове і незвичайне... 
На хвильку Емі цей хлопець нагадав того, що у парку... 
-Так... 
-А що ви пишете..А, якось не гарно вийшло. Я Макс, а вас, можна я на "ти" буду звертатися? Тебе як звати? 
- Мене Ема.. 
-Приємно познайомитись. Що ти пишеш? 
"Ні, я не можу сказати. А якщо в мене нічого не вийде? і я просто опозорюся перед ним... Ні, Ема, будь впевнена в собі! Ти зможеш! І скажеш йому, і це буде мотивація писати далі, щоб не опозоритися! "
-Я пишу книгу. Знаю, це складний хід, і я не знаю як вона вийде, але це моя мрія, і я хочу писати. Я хочу написати те, що думаю, про що мрію, що бачу, про що фантазую... 
Макса це зацікавило, було видно
- Це дуже хороша мрія. Про що твоя книга? 
- Про мене, мої мрії і фантазії. 
- Коли напишеш дасиш мені її прочитати? Я буду чекати. 
"Будеш чекати чи зникнеш, як таємний незнайомець?"- Ці думки Емі навели погані спогади і відчай,  але вона змогла сказати:
Так...