1

Це було дивне і незбагненне дійство - танець дівчини зі снігопадом.

Я повертався засніженим містом, з чергових, нічних посиденьок в одному  із улюблених пабів. Вона ж прогулювалася центральною алеєю у супроводі світла нічних ліхтарів. Здаля видавалося, що дівчина танцює. Її рухи нагадували повільний і ніжний рух вальсу. Але насправді вона замріяно ловила повільні і важкі сніжинки. Розглядала їх, допоки ті не розтавали на її рукавичках.

Я одразу впізнав її.

Це була Міра, маленьке дівча із часів моєї ранньої юності. Якраз тоді ми жили по сусідству. Вона переслідувала мене на кожному кроці та усіма своїми діями демонструючи свою симпатію. А я всіляко ігнорував її натяки, вважаючи занадто юною, для моїх тодішніх цілей. Але уже тоді у ній палала нестримна сила привабливості, про яку вона навряд чи здогадувалася.

Зараз вона, у цьому  дивовижному вальсі, була чарівною. Дорослою. Я не бачив її близько семи років. Вона вже певно на випускному курсі. Цієї миті Міра мене не помічала. Я ж не хотів налякати її. Вона виглядала ніби фея з дитячої казки, або як неземна істота, яка прийшла у наш світ і захоплюється його красою і загадковістю. Вона гралася зі сніжинками, як дитя. Як мале, вередливе і таке миле дівча. Це було казково, спостерігати за її танцювальними па, за грайливістю сніжинок у зоряному сяйві нічних ліхтарів під тихим, січневим небом.

Я підійшов до неї, коли вона сповільнила ходу прямуючи майданом до центральної вулиці міста. Я радісно окликнув її. Міра поглянула на мене так, ніби очікувала побачити саме мене, а не когось іншого. Вона відразу втопила мене у зелені своїх очей. Втопила повністю. Мене не лишилося у ту мить на землі. Мене більше не існує. Я весь розчинився у її погляді!

Яка таємниця захована у її погляді?

Невідомість! Глибока і тягуча. Я перебував наче у сні, не міг відвести від неї погляду. Я не бачив її повік, брів, носа, губ. Жив лише її очима, які переливалися усіма відтінками зеленого. Під жовтавим світлом нічних ліхтарів я пив її погляд. Випивав енергію її очей.  Я зовсім не розумів, яку таємницю вони приховують. За життя я бачив тисячі очей. Я пам’ятав сотні поглядів. Багато з них оселилися глибоко у мені. Деякі мені навіть досі сняться ночами. Дарують приємні миті спогадів. І я часто потопав в асоціаціях. Але жодні не володіли такою неземною таємницею. У чому вона, та таємниця?  Яка вона? Я вдивлявся в очі ніби шукав її там. Вишукував її у глибині очей. Видивлявся на дні зеленої безодні. Але чим довше я вдивлявся в її очі, тим ясніше розумів, що саме вони і є тою таємницею. Усе, що є в них,то суцільна таємниця. І чим довше я вдивляюся в них, тим швидше тону у цій таємниці.

  -  Привіт, - привіталася вона.

Минула ціла епоха,всього за кілька секунд мого потопання в її погляді. Ціла епоха зіткана з мрій, надій і сподівань.

Я не міг говорити, все ще перебуваючи на дні її зелених очей.

• Дивися яка кумедна сніжинка,- пояснювала вона,- однобока, ніби сплюснута, як чебурек,-  і засміялася.

Я теж посміхнувся. Але зовсім не так, не так щиро, як мені б цього хотілося, а скоріше механічно, щосили намагаючись знову зловити її погляд. Я хотів знову зануритися у глибочінь її очей. Знову відчути те, що відчув щойно, вдивляючись у її погляд. Я відчував її таємницю!

Вона щось говорила безперестанку, розповідала про сніжинки, які бачила сьогодні. Розповідала, що розділяє їх на чоловічі та жіночі. І що вони дуже відрізняються одна від одної. Жіночі сніжинки гарні і пишні в той час як  чоловічі, їх вона називає «сніжиками», більші і не завжди досконалі та гарні. Але у них є щось заворожуюче, щось стримуюче, таке, що не дозволяє відвести від них погляд.

- Ось бачиш,- промовила вона,- це «сніжик», бачиш який він масивний і закритий, і то…
- Я так довго тебе шукав,- перервав я її слова,- де ти зникла так на довго?
- Це я тебе довго шукала…,- заперечувала вона дивлячись прямісінько мені у вічі,- потім втомилася шукати…, але я ж кохаю тебе…

Яка таємниця захована у поцілунку?

Вона ледь піднялася навшпиньки, щоб дотягнутися до моїх губ. Я не нахилився їй на зустріч, бо вона зробила це стрімко і так не очікувано. За мить я відчув жар її подиху на своїх устах і холодний дотик губ. Вони були солодкі. О ні, вони були найсолодші. І такі пухкі, що я засумнівався у їх справжності. Вона лагідно і ніби побоюючись поцілувала мене. Занурила мене у світ свого смаку. Такого свіжого, такого невідомого і такого сильного, що я відразу відчув ватність своїх ніг. Млість пронеслася моїм тілом і зосередилася у животі. Я був не в силі розімкнути повіки. Я не хотів відкривати очі. Не хотів бачити цей світ. Я боявся, що за моїми заплющеними повіками химерний сон, міраж з потойбіччя.  Що коли я розплющу очі, я побачу зелененькі шпалери моєї спальні. Сни лякають. Солодкі сни приносять задоволення і розчарування водночас. Тому, що за будь-яким сном йде неминуче пробудження, вихід у реальність.

У мить її поцілунку я ніби був у її погляді. Ним вона занурила мене у глибочінь свого світу. Я ніби проник у її душу. Це неймовірно. За такий короткий і такий довгий проміжок життя.

Я відкрив очі. Вона вдивлялася у мене. Її очі були поряд.  Я був поряд з нею, з її очима. Це був не сон, це була реальність.

Я знайшов її!

-Я знайшов тебе,- промовив я до неї.
-Я знайшла тебе,- її очі всміхнулися мені.

У віденському вальсі кружляли сніжинки і «сніжики», встеляючи усе навкруги.
- Ходімо до мене? - запитав я у неї.
- Пішли,- погодилася вона.

Вона зняла рукавичку і я зміг відчути її дотик.

Яка таємниця захована у її дотику?

Її рука була маленька, ніжна і бархатиста. Незважаючи на те, що вона довго перебувала на холоді, долонька була гарячою та сухою. Видавалося, що те тепло, що йде від її поцілунку, і тепло від її руки це те ж саме тепло. Ніжне і світле, мов від сонця. Вона була моїм сонцем. Вона гралася моєю долонею. Перебирала пальцями мої пальці, занурювала свою долоню у мої. Схрещувала наші пальці. Трималася за вказівний палець. Потім піднесла мою руку до очей і довго розглядала її. А потім поцілувала кожен палець. Я зачаровано спостерігав за цим незрозумілим для мене ритуалом. Хоча я тішився, що у цю мить можу вільно дивитися у її очі і цілувати її солодкі уста.