ЕПІЛОГ

Чергова зустріч між двома давніми друзями-упирями Вольдемаром і Єлизарієм, традиційно відбулася в заміському маєтку останнього. До старійшини вампірського товариства співвласник нічного клубу навідався відразу після повернення з експедиції в Україну. Старий приятель прийняв його з незмінною доброзичливістю і приязністю, щедро запропонувавши на вибір скоштувати найекзотичнішу консервовану кров зі своїх особистих запасів.

Смакуючи незрівнянним рубіновим напитком кровопивця уважно прислухався до розповіді господаря дому:

– Твої непорозуміння з відьмацьким колом ми вирішили. Не питай мене, які зв’язки довелося при цьому задіяти та на які поступки й домовленості піти, та претензій у відьом до тебе й твоєї підопічної більше немає. Скаржитися на вас в Конгрегацію за цей вчинок ніхто вже не буде, тож можеш бути спокійним. А які результати принесла твоя мандрівка.

Вольдемар у всіх деталях розказав другові про все що трапилося в Чортопхайці. Єлизарій вислухав все мовчки, не перебиваючи, і тільки коли приятель закінчив свою розповідь запитав:

– Ти впевнений, що сама сироватка і рецепт її створення – знищені?

– Сироватка закінчилася ще більше століття тому, а всі записи де були формули і інструкції для її виготовлення, я спалив власноруч, – запевнив його Вольдемар.

– Але ж самої втраченої бібліотеки ви не знайшли?

– Так, але не думаю що там є щось таке, щоб могло допомогти іншим синтезувати цю пекельну речовину. Насправді, Станіслав Ольховський був надзвичайно талановитим алхіміком, і повторити все те що він колись досягнув своїми експериментами й дослідами практично нереально.

– А як же його нащадки, ти ж сам говорив, що вони мають неабиякий магічний потенціал.

– Так, мають, і у дівчини він здається навіть більший ніж у хлопця. Саме тому, ми й влаштували так, що саме вони побороли чудовисько в підземеллі.

– Не боялися так ризикувати, а якщо б щось пішло не так?

– Та ні, – всміхнувся Вольдемар. – Все знаходилося під нашим повним контролем і загроза для людей була мінімальна. Вампірка Ольховська, виснажена багаторічним голодуванням, мала небагато магічних сил та фізичної спритності, і справитися з нею міг би навіть я один. Але потрібно було дати їм шанс самотужки поборотися з цим монстром, відчути себе справжніми героями і найголовніше зрозуміти на майбутнє, наскільки небезпечним може виявитися нерозважливе використання чаклунства. Сподіваюся нам це вдалося і з часом ми отримаємо нових союзників.

– Мені все таки не дає спокою втрачена бібліотека, – промовив Єлизарій. – Не думаєш, що наші супротивники організують ще одні її пошуки?

– Не тільки думаю, але й переконаний що так і буде, – відповів упир та змовницьке підморгнув другові. – На цей випадок я з ельфами приготували, в розвалинах панського дому й підземному ході, для таких «шукачів» кілька не надто приємних «сюрпризи». Для звичайних людей вони будуть абсолютно нешкідливими, а от тим хто захоче скористатися магією стане непереливки. Зрештою, там знаходиться відьма Оксана, вона попередить нас на випадок якихось неприємностей.

– Ах ти підступний хитрюга, – весело реготнув Єлизарій. – Бачу недаремно я доручив тобі таку делікатну справу. Справився ти з нею на відмінно, за що давай вип’ємо ще по одному бокальчику.

Вольдемар на це тільки згідливо кивнув головою й простягнув приятелеві свій пустий бокал…

А в той час коли два упирі попиваючи кров обговорювали свої плани на майбутнє, в селі Чортопхайка відбувалася дещо інша розмова. Вів її колишній лісничий, а тепер звичайний сільський фірман Ігор Васильович. Усамітнившись за селом на своєму возі, чолов’яга витягнув мобільний телефон і набравши на його дисплеї лиш йому відомий номер тицьнув пальцем у піктограму виклику.

– Алло, мілорде Себастьян! – голос у фірмана звучав шанобливо, навіть улесливо. – Ви виявилися правими на всі сто. З тих двох демонів, що до нас навідалися, толку виявилося небагато. Вони потрапили в полон до наших гостей так нічого й не досягнувши в своїх пошуках. Ще менше користі було від домовика. Тож операція практично провалена, хоча ще є надія на успіх. Бібліотеку Станіслава Ольховського, як мені достеменно відомо, вони так і не знайшли, тому не все ще втрачено, як може спершу видаватися. Як ви й наказували, я показав дітям вхід в підземелля, і вони якимось чином зняли охоронне закляття. Тепер ми можемо проникнути туди без будь-яких перешкод. Ні, мене не розкрили і ніхто навіть не здогадується, що я співпрацюю з вами. Чекати на нових візитерів? Гаразд, тільки завчасно попередьте мене, щоб я був готовий. І, будь ласка, не забутьте, про обіцяну винагороду. Буду вам за це безмежно вдячний.

Закінчивши телефонну розмову Ігор Васильович заховав свій гаджет у нагрудну кишеню й вирушив в сторону Чортопхайки. В голові у чоловіка промайнула думка про те, що історія з пошуками втраченої бібліотеки ще далека до завершення.