Розділ 8. З ОСОБИСТОГО ЩОДЕННИКА ВАМПІРКИ ІРЕНИ

Це мій останній запис, що стосується втраченої бібліотеки Станіслава Ольховського. Вона насправді виявилася втрачено. Після запеклої битви з дикою вампіркою ми більше доби ретельно обшукували підземний прихисток-в’язницю, однак на превеликий жаль не знайшли ні одного фоліанта чи манускрипта, ні однієї книги та рукопису. Так наче їх тут ніколи й не бувало. На цей рахунок у мого наставника і його друга ельфа Доменіка є свої міркування. Вони вважають, що легендарна бібліотека все ж існує, та вона захована наскільки надійно і знаходиться під такими могутніми маскувальними й захисними закляттями, що на її пошуки можуть піти роки, якщо не десятиліття. Площа колишньої панської садиби чималенька, і під її руїнами вочевидь розташований не один секретний схрон.

Ми не стали продовжувати наші пошуки, головним чином через те, що все ж отримали в свої руки те що було для нас найважливіше. В стіні підземелля Гельмуту вдалося знайти потаємну нішу з особистими записами чорнокнижника. Там було все, підтвердження більшості наших припущень й підозр, його думки, переживання, емоції, описи проведених експериментів, рецепти чаклунського зілля, алхімічні формули, слова заклять і схеми пентаграм.

Вольдемар читав цей щоденник знедоленої людини, а Доменік при потребі давав відповідні пояснення. Так ось, магічний дар Станіслав Ольховський відкрив у себе ще в підлітковому віці, та тривалий час не користувався і не розвивав його, бо вважав це гріховним прокляттям. Довгі роки жив життям звичайної людини, займався нехитрими буденними справами, користувався повагою і шаною всіх оточуючих. Про свої чаклунські вміння чоловікові довелося згадати, коли важко захворіла його любима дружина. Тогочасна медицина виявилася безсилою перед невиліковною хворобою, жінка в’янула буквально на очах і пану Станіславу не залишалося нічого іншого, як вдатися до чорних чарів і ворожби.

Чоловік він був розумний, наполегливий і до безтями закоханий у свою неповторну Катерину, а тому те що інші вивчали й удосконалювали десятиліттями, він пройшов за декілька місяців. Природна кмітливість і отримана в юності освіта стала йому в нагоді, а широкі зв’язки у середовищі букіністів допомогли створити в порівняно короткий час справжню бібліотеку по цілительській магії і лікувальної алхімії.

Засвоївши теоретичні знання, пан Станіслав незабаром перейшов до практичної сторони справи. В одному з підвальних приміщень свого маєтку він облаштував лабораторію в яку суворо заборонялося входити стороннім. Там він і проводив свої досліди та експерименти. На превеликий жаль, доволі швидко виявилося, що створити в найближчий час вакцину, яка б могла врятувати хвору дружину йому не вдасться. Їй залишалося жити не більше кількох місяців, і це спонукало Ольховського до радикальних дій.

Доведений до відчаю він вирішив вдатися до останнього кроку, й почав синтезувати сироватку, котра б перетворила недужу жінку на безсмертну вампірку. Що це була за речовина, з чого складалася і як діяла, про це Вольдемар розсудливо обминув у своїй розповіді, а от Доменік зауважив, що пан Станіслав був рідкісним самородком, адже самотужки і в такий короткий термін зумів створити те що раніше не вдавалося зробити нікому. У сироватки правда був один помічний ефект. Щоб її дія не припинялася, а жінка була при здоровому глузді, дози потрібно було приймати регулярно, й у все більшій кількості.

Безсумнівно, що талановитий алхімік врешті-решт усунув би і цей недолік, та знову вмішався фактор часу. Початок світової війни і стрімке наближення фронту змусили Ольховського припинити свої досліди. Він змурував у підземеллі свою дружину, бо чудово знав, що взяти її з собою не має ніякої можливості, а без їжі впавши в летаргічний сон у неї є шанс протриматися до його повернення. На жаль, не так сталося як гадалося, пан Станіслав так і прийшов по свою кохану Катрусю, хоч мав тверді наміри це зробити якнайшвидше. Нещасного чоловіка затягнуло з собою в потойбіччя якесь інфернальне створіння, а бідна жінка проспала більше століття, поки її не розбудила поява її далеких родичі Сашка і Вікторії.

Закінчивши читати вампір рішуче вирвав зі щоденника добрий десяток сторінок і швидко спалив їх. Потім простягнув залишки рукопису Сашкові й пояснив:

– Це по праву належить вам, адже писав ваш далекий предок. А в тій частині що я знищив, були формули та розрахунки сироватки. Вони вам не потрібні, та й в світі без них буде хоч на одну проблему менше.

Хлопець взяв записи й вдячно потиснув руку моєму наставнику.

На цьому наші пошуки втраченої бібліотеки власне й закінчилися. Наступної ночі ми від’їжджали додому. Прощальну вечірку влаштували в будинку Оксани. Жінка була надзвичайно щасливою й радісною пташкою пурхала по своєму домі. Не важко було здогадатися, що вона нарешті знайшла свого обранця і закохана в нього до безтями. У Сашка теж очі палали вогнем пристрасті й любові. Не мене не залишалося сумнівів в тому, що ця парочка в майбутньому буде разом.

– Що будете дальше робити? – невинно всміхаючись запитав Доменік.

– Завтра теж повертаємося додому, – відповів за всіх Андрій. – Після того що тут трапилося, хочеться трохи звичайного життя, тихого і передбачуваного.

– Невже більше сюди не повернетеся? – не стрималася я.

– Звісно повернемося, – запевнив мене Сашко. – Я так точно найближчим часом приїду, щоб забрати Оксану й познайомити її своїми батьками. Та й з маєтком щось треба робити, адже там хоч і руїни одні залишилися, та все ж вони належали нашим предкам. Може вдасться вмовити тата купити цю ділянку щоб дальше продовжити пошуки втраченої бібліотеки.