Розділ 5. НАЩАДКИ ПАНА ОЛЬХОВСЬКОГО

Нарада на кухні відьми Оксани затягнулася ледь не на всю ніч. На ній строкате товариство обговорювали свої найближчі подальші дії. Спершу ельф пояснив чому він вважає, що у них з’явилися нові клопоти. На його думку все вказувало на те, що за своєрідного вартового для бібліотеки та лабораторії, Станіслав Ольховський залишив свою, трансформовану у вампірку, дружину. Все виглядало цілком логічно, брати з собою жінку-упирицю він зрозуміло не міг, а в прикритому хитромудрим закляттям підземеллі їй ніщо серйозне не загрожувало.

Вольдемар підтвердив припущення друга. За його словами для вампірів не є великою проблемою впасти в летаргічний сон, у якому вони без суттєвої шкоди для себе можуть перебувати століттями. Звісно після такого тривалого забуття, прокинувшись, вони стають ненаситними до їжі, тож втрачають контроль над собою і перетворюються на справжніх монстрів. Та є хороший й хороша сторона цієї справи, разом зі здоровим глуздом упирі втрачають і значну частину своїх фізичних й магічних сил. Тобто подолати такого вампіра в принципі мало б бути легше і простіше ніж повноцінного кровососа. Але це тільки в теорії, а як могла скластися в теперішній реальності він і сам цього не знав.

Майже на світанку гості нарешті залишили будинок, і у них залишилися трохи часу на перепочинок. Андрій, Володя й Вікторія позіхаючи попрямували до своєї кімнати. Друг Атос так зблизився з його сестрою, що Сашко вже й не сумнівався в тому, що їхні непрості відносини врешті-решт переростуть в справжні гарячі почуття. Сам він рештки ночі провів зі своїм новим коханням – Оксаною. Сільська відьма виявилася на диво жагучою і пристрасною жінкою, в її обіймах він забував про все на світі, а від солодких поцілунків палкої любки серце парубка готове було вискочити з грудей від збудження.

Пригортаючи до себе пругке й розпашіле тіло партнерки хлопець відчував себе неймовірно щасливим та безтурботним. Однак Оксана, сама того не відаючи, своїм невинним запитанням розігнала цей блаженний настрій у юнка:

– Ти насправді хочеш продовжити пошуки втраченої бібліотеки?

– А у мене хіба є вибір? – зітхнув Сашко розуміючи, що варто пояснити жінці своє рішення. – Якщо лише я й сестра можемо виявити й відкрити це кляте сховище, то нам цього не обминути. Рано чи пізно та нас розшукають мисливці за секретами пана Ольховського й просто змусять це зробити, але які тоді будуть наслідки для нас двох, наших рідних, друзів, та просто близьких? Не думаю що надто радісні та веселкові. Вчора я бачив на що здатні розлючені демони, й прекрасно тепер усвідомлюю, що сам би я з ними нізащо не справився. Не хочу щоб таке ще хоч раз повторилося.

Тепер же найкращий момент раз і назавше розібратися з цією проблемою. При допомозі твоїх містичних приятелів ми сподіваюся знайдемо найближчим часом втрачену бібліотеку, подолаємо монстра, якщо він насправді існує в підземеллі, і мене з сестрою ніхто вже більше не потурбує. А якщо для цього доведеться трохи ризикнути, то ризикну бо вірю що ви не залишите мене в біді та допоможете коли у цьому виникне потреба. Чи в тебе виникли якісь пророцтва на рахунок подальших подій?

– Нічого такого в мене не виникало, – солодко потягнулася під тонким пледом відьма. – Просто хвилююся за тебе. Ти ж ще такий молодий та недосвідчений, а лізеш в справжнє пекло. Хто ж його знає, як все може скластися.

– Нічого зі мною не станеться, – безпечно мовив хлопець і ще раз ніжно поцілував коханку. – Не вперше ж попадати в різноманітні тарапати. Якось воно буде.

Вислизнувши з постелі Сашко почав одягатися. Побачивши це Оксана здивовано запитала:

– Куди зірвався так скоро. Могли б ще трохи полежати й порозмовляти.

– Хочу до батьків передзвонити і дещо вияснити для себе.

– Тоді не буду тобі заважати, тим паче що мене господарство вже чекає.

Коли жінка одягнулася й залишила спальню парубок взяв мобільного телефона й набрав номер батька. На подив хлопця чекати на відповідь майже не довелося і після лише кількох гудків у слухавці почувся густий чоловічий баритон:

– Алло!

– Привіт, тату! – привітався юнак.

– Доброго ранку, сину! – насторожився батько, якого вочевидь неабияк здивував цей дзвінок Сашка. – Щось трапилося? Потрібна допомога?

– Та ні – заспокоїв його парубок – У нас все гаразд. Відпочиваємо, розважаємо, трохи бешкетуємо. Жаль що тут Інтернет поганий, а то б скинув тобі наші фото на фоні карпатських краєвидів. Неперевершені видовища.

– Як сестра, не надто дістає? – здавалося повірив в побрехеньки сина батько.

– Терпимо – продовжував дальше обманювати юнак – Вчора трохи заморилася від походу за лісовими полуницями, то тепер ще спить без задніх ніг.

– Ну то добре, коли збираєтеся повертатися додому?

– Незабаром, – відповів Сашко і тихо запитав. – Тат, я хотів тебе дещо запитати. У нашому роду був хтось на прізвище Ольховський?

Батько надовго задумався. Було чутно як він обома пальцями чухає небрите підборіддя. Напевне тільки-но встав і ще не встиг поголитися, а терти бороду була його звичка, коли над чимось серйозно розмірковував або намагався щось важливе пригадати.

– Якщо я нічого не плутаю, то здається одна з прабабусь твоєї мами в дівоцтві носила таке прізвище, – нарешті промовив чоловік.