Розділ 4. З ОСОБИСТОГО ЩОДЕННИКА ВАМПІРКИ ІРЕНИ

Розпорядження наставника віддати подаровані ним сережки, ясне діло, не надто сподобалося мені. Я вже звикла до цих вишуканих прикрас, надзвичайно переживала коли загубила одну з них, і ще більше тішилася коли її віднайшли та повернули мені. А тепер треба було надати дорогоцінності для якихось магічних дослідів Домінікові. Про що саме йшлося я не знала, бо перед тим спала, а в подробиці справи мене посвячувати ніхто не збирався. Залишалося лиш надіятися, що якоїсь шкоди сережкам не завдадуть.

Надвечір все було готово й близько опівночі ми всі, дружньою компанією, вирушили в гості до відьми Оксани. На околиці села ельфи своїми чарами приспали всіх місцевих собак, тож наш прихід залишився абсолютно ніким непоміченим. Після минулого разу і того що ми тоді витворяли в Чортопхайці це була вимушена міра обережності. Ще один нічний неспокій та гармидер міг викликати обґрунтовані підозри в селян, а нам це було непотрібно.

Оксана і її гості терпляче чекали на нас на кухні, за столом заставленим чашками з кавою та тацею з домашньою випічкою. Вікна у кімнаті були старанно завішані темними шторами так що ні один промінчик світла не виривався назовні. З короткої телефонної розмови, я знала, що сільській відьмі заледве вдалося вмовити своїх приїжджих залишитися у неї ще на деякий час, і припускала, що сьогоднішня розмова у нас вийде мабуть дуже непростою.

Після того як і ми розмістилися за столом, Доменіко, щоб довготне ходити околяса, відразу почав з того, заради чого ми власне і завітали сюди:

– Панове і молода панянко, ми прийшли просити вас про допомогу.

– Яку? – здивувався Андрій. – Ми ж звичайні люди і навряд чи в змозі хоч чимось зрівнятися з такими могутніми створіннями як ви. То про яку допомогу можна говорити?

– Не поспішай юначе, – повільно мовив ельф. – Дай мені розповісти речі про які вам ще невідомо. Справа в тому, що ви не все знаєте про втрачену бібліотеку і її колишнього власника. Мабуть ви вже чули, що Станіслав Ольховський останні роки свого життя був чорнокнижником і захопився алхімією. Зайнявся він цим ділом через важку та невиліковну хворобу його дружини. Розчарувавшись в офіційній медицині цей пан вирішив самотужки винайти лікарство для зцілення своєї коханої.

А тепер те, про що ви вже точно чути не могли ні від кого. Невгамовному чорнокнижнику все ж вдалося досягти певного успіху. В результаті своїх алхімічних дослідів та експериментів він зумів створити речовину, що врятувала його дружину від неминучої смерті. На превеликий жаль діяла ця сироватка вельми специфічно, вона, як ми припускаємо, перетворила жінку на вампірку. Зізнаюся відразу, ми не знаємо що це за речовина та як вона здійснює свою трансформацію, але з тих крихт інформації, що нам вдалося зібрати, у Станіслава Ольховського вийшла жахлива річ.

– Чому? – поцікавився Володя. – Що в тому такого страшного.

– Жахливо те, що ця сироватка може стати смертельною зброєю в деяких нечестивих руках, – пояснив хлопцеві Вольдемар. – Бачиш, ми вампіри ставимося надзвичайно обережно до навернення нових людей в нашу расу. Робимо це нечасто, ретельно добираємо достойного кандидата, а після відповідного обряду деякий час ще опікаємо та наставляємо нового вампіра. Все це для того, щоб молодий упир навчився контролювати свій ненаситний потяг до крові та завше вмів стримувати жагу до вбивства. Інакше незабаром з нього вийде хижа почвара, що буде сіяти навкруги лише лихо та смерть.

– А для вас чим це погано? – подав голос Сашко. – Хіба ви вампіри нікого не вбиваєте заради крові.

Кровопивця сумно всміхнувся і продовжив своє пояснення:

– Колись так воно й було, та тепер все дещо по іншому. Ситуація помінялася в середньовіччі, коли деякі зарозумілі й недалекоглядні упирі розперезалися настільки, що людство створило інквізицію. Після цього непереливки стало всім, тож на спільному зібранні всіх старійшин було прийнято Кодекс Безсмертних де є чимало обмежень та заборон для кожного вампіра. Той хто не дотримується цих правил стає вигнанцем і існувати йому залишається недовго. Зараз ми харчуємося виключно консервованою донорською кров’ю і за рідким виключенням нікого й пальцем не торкаємося.

– Круто, – промовила Віка. – Значить сироватка Ольховського може заражати всіх вампіризмом, як тепер це робить коронавірус, і людству настане гаплик?

– Молодець, – похвалив здогадливу дівчину ельф. – Вірно мислиш. Якщо винахід чорнокнижника дійсно діє так як ми вважаємо, і його заграбастають якісь негідники та злочинці, то дуже кепсько стане всім. Всепланетної війни тоді не минути, й постраждають у ній не тільки самі люди, але й представники інших рас. Те що за сироваткою вже полюють всілякі харцизяки ви самі наочно переконалися коли вчорашньої ночі вступили в бій з двома демонами. Не сумніваюсь, що це будуть не останні гості, які заявляться сюди в її пошуках. Тож надзвичайно важливо знайти і знищити негайно витвір шаленого алхіміка. І в цьому нам можете допомогти тільки ви.

– Нічого собі, то навіть і серед вас існують терористи? – вражено присвиснув Андрій і повторив своє запитання. – Але як ми можемо вам допомогти у пошуках? Ми ж там все неодноразово облазили і так нічого й не знайшли.

– Ми теж нічого не могли знайти, – відповів Доменіко. – Та це й не дивно, адже руїни знаходяться під захистом особливої магії. Вочевидь, залишаючи свій маєток Станіслав Ольховський наклав на нього надзвичайно сильне закляття, що корилося лише йому, або його кровним родичам. Більше ніхто не здатен зняти це закляття, або проникнути під полог який воно прикриває. Тому ми й не в змозі щось побачити та кудись потрапити допоки ця магія не нейтралізована, а зробити це може лише один із прямих нащадків чорнокнижника.