ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. НАЙСТРАШНІША ТАЄМНИЦЯ СТАНІСЛАВА ОЛЬХОВСЬКОГО Розділ 1. ПРИСКІПЛИВИЙ ДОПИТ ДЕМОНА ТЕКЕШІ

Вампір Вольдемар в товаристві ельфів Доменіка й Франциска добралися до Чортопхайки саме вчасно. З високого пагорба вони могли бачити як в селі розгоряється пожежа, в нічне небо здіймаються феєрверки іскор, а поряд метушяться селяни намагаючи все це загасити. Нахмурившись древній упир стурбованим голосом промовив до своїх супутників:

– Невже це мої підопічні натворили тут такого рейваху?

– Зараз ми про все дізнаємося, – відповів йому Доменік. – Так чи інакше вони повернуться сюди у свій сховок.

– Може допитаємо поки що цього домовика? – запропонував Франциск. – Тицьнувши рукою в сторону лежачого Дзюр-дзюра.

– Немає такої потреби – зупинив його Вольдемар. – Я вже бачу гурт постатей що рухаються в нашу сторону.

– А я відчуваю серед них магію двох відьом, – підтвердив його слова Доменік. – Правда дуже й дуже слабеньку.

– Напевне використали всі свої запаси, під час тої колотнечі що там робилася, – невдоволено буркнув вампір. – І наказував же їм робити все тихо, без всяких інцидентів та розголосу.

– Може у них іншого виходу не було, – розважливо мовив Доменіко й заспокійливо додав. – От прийдуть, тоді й про все дізнаємося.

Десь майже за півгодини мандрівна компанія нарешті постала перед трьома спостерігачами. Побачивши її склад, а особливо зовнішній вигляд, упир ледь за голову не схопився. Його друг-художник був менш емоційним і більш стриманішим. Приязно всміхнувшись, він дружелюбно поздоровкався з хлопцями, перевертнем і песиголовцем, Оксані галантно поцілував руку, а Ірену обійняв наче якусь близьку рідню. Його дії повторив незворушний Франциск і невдоволений Вольдемар.

Коли з церемонією привітання було закінчено вампір поцікавився у своєї підопічної:

– Ця пожежа в селі ваша робота, і хто ці зачакловані демони та непритомний домовик?

– Так, – зізналася Ірена. – Ми змушені були так вчинити, а демони. – Наші полонені.

– Друзі, може продовжимо нашу бесіду в більш затишнішому й зручнішому місці – промовив Доменік – До світанку залишилися лічені хвилини.

– У нас тут неподалік є підземний прихисток, можемо там розміститися, – запропонував Гельмут.

– От і чудово, веди нас туди, – відразу погодився ельф.

Невдовзі всі вони знаходилися в підземеллі, де жінки й дівчина, нетерпляче перебиваючи одна одну, почали розказувати про події останньої доби. Вампір з ельфом уважно все слухали, і з кожним почутим словом, хмурніли все більше та більше. Франциск тим часом займався лікуванням травм і поранень бойових побратимів. З його допомогою вже до кінця розповіді більшість саден та подряпин затягнулися, а у Сашка навіть головний біль десь зник.

– То значить ці демони захопили вас в полон – уточнив Доменіко звертаючись до сільської відьми?

– Так, – ствердно промовила Оксана. – Вони напали зненацька і підступно, я навіть не встигла зрозуміти що й до чого.

– А цей кошлатий кордупель допомагав їм у цьому, – додала Ірена показуючи на Дзюр-дзюра.

Ельф важко зітхнув і зиркнувши на вампіра запитав:

– Будемо проводити допит цих негідників?

– Неодмінно, – відповів упир. – У мене до них виникло чимало запитань.

– Я вам допоможу в цьому ділі, панове, – хижо вишкірився песиголовець. – Руки так і чешуться ще раз нам’яти їм боки.

– Ну ви продовжуйте тут свої розмови, а мені пора додому, – підіймаючись промовила Оксана. – Там у мене господарство без нагляду ще з вчорашнього дня.

– Я з тобою, – підтримала сільську відьму Віка. – Може хоч вдасться трохи відіспатися після всіх тих жахіть.

– Тоді ми теж підемо – сказав за всіх друзів Володя – Негоже коли у жителів Чортопхайки наша відсутність викличе непотрібні запитання.

– Гаразд, – кивнув головою на знак згоди Вольдемар. – Не думаю що вас найближчим часом хтось потурбує. А наступної ночі ми навідаємося до вас в гості.

Після того як відьма з молодими людьми залишили підземелля, Ірена й собі солодко позіхнувши втомлено сказала:

– Я теж мабуть піду відпочивати. Сподіваюся ви надто галасувати не будете.

Коли вампірка вийшла з приміщення, Доменіко підійшов до сивочолого демона й накресливши вказівним пальцем над його головою якийсь хитромудрий знак коротко кинув:

– Тепер ти можеш говорити все що забажаєш.

– Ви на маєте права так чинити з нами, – прогарчав Текеші. – Це неприпустимо. Ми будемо скаржитися нашим князям і якщо треба дійдемо навіть до самої Конгрегації.

– Та будь ласка, – іронічно хмикнув упир. – А заодно не забутьте нагадати як ви підступно полонили відьму й безпідставно напали на вовкулаку й песиголовця.

– Перевертень не належить ні до одного клану – буркнув демон – За нього ніхто й не заступиться.

– Помиляєшся, – відповів йому вампір. – Подейкують що вовчі зграї давно вже точать зуби на демонів. Їм тільки дай привід для початку війни. Товариство песиголовців хоч і не надто дружнє, однак й там знайдуться гарячі голови що забажають помахати кулаками. А вже про відьмацьке сестринство думаю й говорити не варто. То такі гарпії, що й самі до Конгрегації дійдуть. Здається мені, що ні один демонський князь і пальцем не поворухне щоб захистити вас.