Розділ 8. ЛЮТА БИТВА В ЗАКИНУТІЙ ХАЛАБУДІ

Вже добряче вивчений шлях між розвалинами панського маєтку й селом вся компанія пройшла швидко та без будь-яких перешкод. Проводирем став Гельмут, який перекинувшись на вовкулаку впевнено вів всіх по сліду, залишеному напередодні, шпигуном-домовиком. За ним безшумною прямував Христофор, а вже дальше рішуче крокували троє парубків і відьма-вампірка. На вході в Чортопхайку, песиголовець завиграшки вирвав з похиленого тину три товстих дерев’яних кілків і простягнув їх юнакам. Зброя не надто ефективна, однак яка-не-яка а все ж зброя.

Надворі панувала погожа літня ніч й все село мирно спало. Щоб приховати свою присутність Ірена трохи поворожила, насилаючи на місцевих собак мару облудливої невидимості, тож навіть найменша дворняга не видала їхньої появи. Те що дію чарів відчують демони вампірку не надто хвилювало. Вони й так були насторожі та очікували на їхній прихід. Приховувати це не мало ніякого сенсу, а от зберегти спокій в Чортопхайці та не розбудити місцевих селян було конче необхідно.

Коли до наміченої цілі залишалося не більше десятки метрі, Сашко збуджено прошепотів:

– І який у нас буде план наступних дій?

– Я піду на перемовини, а інші нехай оточать хату з усіх сторін і будуть чекати нашого сигналу, – пояснив Гельмут.

– Неперевершена стратегія, – розчаровано бурхнув хлопець, що чекав від містичних істот чогось значно більшого.

– Я ж тобі не якийсь геніальний полководець та непереможний воєначальник, – сердито огризнувся вовкулак. – Будемо діяти в залежності від обставин.

– Тоді і я з вами, там знаходиться моя молодша сестра, яку я втягнув у ці неприємності.

Перевертень хотів було щось заперечити хлопцеві, та побачивши його рішучість швидко передумав. А юнак не чекаючи відповіді закинув свій кілок на плече й безстрашно попрямував до зануреної в темряву хатини. Перевертень не відставав від нього, а всі інші зайняли позицію навпроти входу та вікон, і завмерли в тривожному очікуванні. До вирішальної сутички залишилися лічені миттєвості.

Перед самими дверима Гельмут все ж перегнав Сашка й першим переступив поріг хатини. В захаращеному всяким непотребом та сміттям коридорі було темно хоч око виколи, і парубок сам неодмінно б через щось перечепився так беркицнувся на підлогу. Однак вовкулака мав звірячий зір та нюх то ж без особливих проблем провів через це царство безпорядку. Кілька неприємних зіткнень з якимись невидимими речами і огидне чвакання під ногами можна було й не враховувати.

Відчинивши ще одна двері вони потрапили до невеликої кімнатки освітленої тьмяним мерехтливим вогником єдиної свічки. Тут на старій почорнілій від часу лавці сидів і незворушно жував яблуко підстаркуватий чолов’яга з типово азійськими рисами обличчя. Побачивши гостей він мило всміхнувся і проказав тягучим голосом:

– Гельмут, невже це ти? Я сподівався побачити тут якогось песиголовця, а не благородного вовкулаку. Вирішив сам прийти на перемовини, а товариша свого залишив прикривати тили? Розумно.

– Текеші, бачу ти теж свого посіпаку тримаєш в резерві, – сухо відзначив перевертень.

– Ну а як інакше? Надійний захист спини найголовніше в любій справі.

– То може відразу й перейдемо до справи?

– Не надто ти люб’язний з давніми знайомими. Могли б ще трохи потеревенити та згадати минулі часи. Ну якщо відразу вирішив взяти бика за роги, то я не проти. Мої вимоги прості, ви віддаєте нам втрачену бібліотеку, а ми вам повертаємо ваших полонянок. Обмін, як на мій погляд, чесний та справедливий.

– Ти мабуть з глузду з’їхав, немає у нас ніякої бібліотеки. А серед твоїх заручниць є одна стороння і непричетна до цього діла людина. Тямиш наслідки своїх вчинків коли про цей випадок дізнаються в Конгрегації?

– Ти ба, – іронічно хмикнув демон. – Якщо нічого немає, то чого ж ви тут вештаєтеся? Невже на літній відпочинок приїхали щоб помилуватися сільськими краєвидами? А на Конгрегацію я чхати хотів бо вільна птаха й корюся тільки своєму наймачеві.

– То он як ти заспівав, – криво усміхнувся вовкулака. – Добре що хоч зізнався, що розбишакуєш за винагороду. Нічого, доберемся і до твого хазяїна.

– Ти перше зі мною розберися, – люто гаркнув Текеші і без будь-якого попередження стрімко кинувся в атаку.

Трапилося це так швидко й раптово, що парубок і оком не встиг змигнути. Гельмут, одначе до несподіваного нападу був готовий. Якимось блискавичним порухом руки він відбив удар демона й через плече гукнув юнакові:

– Шукай десь тут вхід в підвал, нюхом чую що наші полонянки знаходяться там.

Юнак, що ще був неабияк ошелешений наглим початком битви, швидко обвів поглядом дерев’яну долівку кімнати намагаючись на ній розгледіти ляду, яка б мала відкривала прохід в погреб. На жаль нічого схожого на дверцята помітити не вдалося. Вочевидь їх варто було б шукати в коридорі, яким вони потрапили сюди. Іншого вибору у Сашка не було, тож залишивши двох бійців котрі зчепилися у короткочасному клінчі він вискочив з кімнати.

Увімкнувши ліхтарик на своєму смартфоні парубок вражено присвиснув від того безладу що відкрився його очам. Старі, поламані меблі, клапоті напівзотлілого одягу, залишки згнилого мотлоху і просто величезні гори різноманітного сміття. От як серед цього всього можна було віднайти вхід в підвал? Та сутичка в сусідній кімнаті, від якої стугоніли стіни будинку спонукали хлопця до швидких дій. Ледь стримуючи нудоту від огидного смороду що линув звідусіль він почав розкидати завали непотребу на підлозі.