Розділ 7. З ОСОБИСТОГО ЩОДЕННИКА ВАМПІРКИ ІРЕНИ

Події розгортаються з шаленою швидкістю і нам на них реагувати доводиться миттєво і не завжди правильно. Поява двох чужинських демонів примусила нас піти в своєрідне підпілля. Перевертень і песиголовець були вмілими нишпорками й знали не тільки як шукати потаємні сліди, але й як свої старанно приховати. Тому нічна поява незваних візитерів на розвалини панського маєтку не надто нас турбувала. Гельмут після того, як вони пішли, вибрався з нашого зі сховку і проаналізувавши всі залишені ними запахи зробив висновок що одного з демонів він начеб то вже зустрічав раніше.

Переконавшись що з нашим маскуванням все гаразд ми вляглися спати, та нормально відпочити нам так і не вдалося. Не знаю яка тоді вже була точна година, але мене штурханами розбудив Христофор. Невдоволено буркочучи він промовив:

– Прокидайся, до нас прийшли.

Я з зусиллям розплющила очі, піднялася з постелі і вийшла в ту підземну кімнатку, що у нас вважалася вітальнею. Там побачила наших нових знайомих, що тільки-но вчора тут непрохано були. Хлопці стояли стривожені і водночас помітно розгублені. Того що я вчора загіпнотизувала тицьнув мені аркуш паперу, а його товариш грізно запитав:

– Поясніть що це значить і як нам діяти дальше?

Я взяла простягнутий мені аркуш і швидко пробігла написані на ньому рядки. Невеликий текст написаний звичайним олівцем, чітким почерком на… латинській мові. Всього одне речення: «Викликаємо вас на перемовини». І все.

– Що нам тепер робити? – грізно запитав той, якого здається звали Сашко.

– Ми вже розібрали що написано тут латиною, – схвильовано додав той що був ніби був Володею. – Але як це все зрозуміти? І де пані Оксана та наша Віка?

– Ми тільки на годинку з’їздили до міста щоб перевірити справність авто й придбати собі деякі речі, коли повернулися в домі було порожньо. Ні господині, ні нашої подруги в хаті немає, а навколо дикий рейвах у всіх кімнатах і ось та незрозуміла записка на кухонному столі.

Третій з гостей, якщо не помилюся на ім’я Андрій замовк, і запитально обвів нас всіх своїм суворим поглядом. Христофор заглянувши через моє плече на папірчик в руках моїх руках тільки іронічно хмикнув, а Гельмут і без цього всього висловив те, що ми припускалися і боялися всі.

– Думаю їх взяли в заручниці, і тепер пропонують своєрідний торг, – промовив перевертень.

– Хто взяв і чим нам торгуватися? – сердито запитав той що був Сашком.

– Наші «люб’язні» друзі демони, – буркнув песиголовець. – Я ж казав, що вони хочуть добрячого прочухана. Так і напрошуються на хорошого прочухана від нас.

– Щось особливе траплялося сьогодні за весь день, чи за вчорашній вечір? – запитав вовкулак.

– Та ніби ні, – відповів Володя. – Тільки сьогодні пані Оксана віддухопелила сільського домовика.

– Тоді їм і торгуватися нічого, – невесело підсумував перевертень. – Вони вже прослідкували за нами й так знають про наш сховок. Залишається тільки вийти на відкритий поєдинок.

– Давно я вже не ламав кістки і не рвав горлянку проклятущим демонам, – вдоволено посміхнувся песиголовець.

Я зрозуміла, що вибір у нас невеликий, і хоч-не-хоч а треба готуватися до майбутньої сутички. Поки хлопці ще обговорювали свої подальші дії, мені вистачило крихти часу щоб шмигнути у свою комірчину та швидко переодягнулася в зручний спортивний костюм. Одночасно я встигла написати кілька слів на електронний адрес наставника, з проханням якось допомогти, чи щось путнє порадити. Так і не дочекавшись відповіді вийшла до славного товариства.

Компанія вже була морально готова до майбутніх сутичок, але мене здивувала з якою рішучістю звичайні люди збиралися стати на прю з жорстокими демонами. Легковажна молодість, котра й гадки немає на яку небезпеку наражається. Добре що хоч Гельмут та Христофор не припиняли інструктувати та повчати хлопців, як поводитися в майбутній сутичці. Це й не дивно, адже ці два нишпорки терті калачі і мають досвіт в таких справах навіть значно більший чим я.

Тим не менш першим все ж нанесла удар я. Не встигли ми вибратися з підземелля, як мені вдалося відчути близькість якоїсь чужинської чарівної сутності. Ні миті не вагаючись я послала могутній чаклунський імпульс в сторону невидимого створіння. Яскравий спалах магічної сили, пронизливий болісний вереск, і сморід паленої шерсті було відповіддю на мої нехитрі відьмацькі маніпуляції. Я сама не сподіваючись цього влучила в ціль зі здивування відчувши як потепліли сережки королеви Ізабелли в моїх вухах.

В цю ж мить Гельмут перекинувшись на вовкулаку рвонув вперед. Минули лічені хвилини й він повернувся тягнучи щось в зубах. Один з хлопців присвітив ліхтариком мобільного і ми побачили в пащі перевертня маленького волохатого чоловічка.

– Матері його ковінька, – вилаявся Володя. – Та це ж той домовик, що його сьогодні потрапив під гарячу руку Оксані.

– Так-так, – промовив Андрій. – Значить він насправді шпигував з нами весь цей час.

– Що ж, тепер це одоробло нам розкажи для кого він це робив, – подав голос Христофор і злегка копнувши непорушне тіло грізно прогарчав. – Досить прикидатися непритомним, прийшов час розповісти все що знаєш. Інакше буде непереливки, бо панькатися з тобою ми не збираємося.

Домовик зрозумівши, що його симуляцію розкрито, розплющив одне око й жалісливо застогнав: