Розділ 6. РОЗЛЮЧЕНІ ДЕМОНИ

Сказати що демон Текеші був роздратований значить нічого не сказати. Він буквально кипів від люті, адже майже доба їхнього перебування в Чортопхайці не дала ніякісінького результату. Нічний похід до розвалин панського маєтку можна було вважати даремною тратою часу. За більше ніж шість годин невтомного копирсання в грудах битої цегли й густих заростях багаторічного буряну дізнатися вдалося небагато. По суті єдине що могли виявити два демони, так це наявність на руїнах якоїсь невідомої магії, котрої тут гарантовано не було раніше. Але це мало що давало корисного для їхніх пошуків.

Сердитий демон вже вкотре подумки лаяв останніми матюками свого наймача. Це ж треба було посилати їх на пошуки так поспіхом і без належного забезпечення. Минулого разу у них хоч було вдосталь відповідного магічно спорядження. Успіхів у пошуках вони тоді не принесли, але Текеші хоч був спокійний та впевнений у своїх діях. А тепер він, практично з голими руками, має знайти ту кляту втрачену бібліотеку. Яким чином це зробити, коли на додачу до всіх перешкод десь поряд вештаються конкуренти? Тим паче що собою представляє ця трійця поки що достеменно невідомо. Навіть звістка про те що серед них є один песиголовець навіювала неприємні думки.

Справа була навіть не в тому, що демони з песиголовцями буквально весь час гризлися мов ті шакали. У випадку відкритої сутички Текеші міг подолати практично будь-якого супротивника, тай Томас не дав би собі в кашу наплювати. Проблема полягала в тому, хто ще входить до ворожої команди. Якщо якийсь могутній чаклун чи вмілий ворожбит, то фізична сила й бойова майстерність не буде вирішальним фактором. Навіть просту сільську відьму треба було брати до уваги під час ймовірного бою.

Те що Оксана виявилася міцним горішком Текеші наочно переконався побачивши добряче пом’ятого Дзюр-дзюра. Дивитися на домовика без зневажливого сміху було неможливо. Велика гуля на лобі, чималий синяк під оком і лайка що нескінченим потоком вивергалася з рота ображеного коротуна робили його жалюгідним та огидним. Та у демонів в селі більше не було кращих посіпак, тому довелося використовувати навіть такого недоладного помічника яким був цей брудний кордупель.

Втупивши свій сталевий погляд у домовика сивочолий демон роздратовано запитав:

– Так що ти конкретно ще дізнався до того, як тебе так добряче віддухопелила відьма?

Дзюр-дзюр люто зиркнув на Текеші і сердито сплюнувши на підлогу відповів:

– Та достатньо, щоб отримати винагороду за цю безцінну інформацію.

Томас хижо вишкірився і єлейним голосом пожартував:

– Може мені йому ще одну гулю і синяк для симетрії поставити?

– Та він навіть того не заслужив, просто скрути йому в’язи та й пішли ділити його скарби,  – підіграв своєму партнеру сивочолий демон.

– А чого так відразу безжально? – швидко затараторив Дзюр-дзюр. – Я хіба відмовлявся вам допомагати? Завжди готовий прислужити таким високоповажним панам як ви. Думаю вам буде цікаво дізнатися, що чужинці поки-що не збираються залишати наше село. Хоч їхній автомобіль і відремонтували вчора, однак у них ще є якісь плани тут. Які саме я не встиг вияснити, мене викрила ця мерзенна відьма.

– І то все що ти довідався? – глузливо запитав Томас.

– Не тільки, – вдоволено вишкірив зуби домовик. – Вчора ввечері, я через вікно запримітив як паскудна відьма цілувалася з одним із хлопців.

– А ось тут давай з усіма подробицями, – стрепенувся від почутого Текеші.

– Та які там подробиці, – масна усмішка розпливлася  на обличчі Дзюр-дзюра. – Як ви веліли, я вчора весь час ока з них не спускав, і коли в хаті все затихло обережно підкрався до єдиного вікна що ще світилося. Зазирнувши туди, я побачив парочку, яка солодко цілувалася. Це була наша сільська відьма й один з приїжджих чужинців.

– І це все що ти вивідав? – іронічно поцікавився Томас.

– Ну свої шури-мури вони мені не показували, до цього тоді не дійшло, але поцілунок був надзвичайно емоційним і гарячим. Навіть через шибку вікна я відчув запах їхніх хтивих феромонів.

– То ти думаєш між ними щось є? – швидко перепитав сивочолий демон.

– Навіть не сумніваюся в цьому, – відразливо хихонув коротун. – А то б чого вони все ще залишалися тут, коли їхній автомобіль нарешті відремонтували?

– Мабуть це якось можна використати в наших цілях, – задумливо промовив Текеші.

– Зіграємо на почуттях і візьмемо заручників? – підхопив його міркування Томас.

– Можливо-можливо, тільки треба все добряче обміркувати, – відповів демон своєму компаньйону і віддав наказ домовику. – Продовжуй і надалі шпигувати за тою хатою, і про всі хоч якісь зміни там повідомляй нам негайно.

Дзюр-дзюр спершу спробував було, за своєю звичкою, щось заперечити, та хижий оскал Томаса швидко вгамував його бажання протестувати, а неочікуване розпорядження Текеші взагалі суттєво підняли його настрій.

– Томасе, дай тому недоміркові один з наших мобільних, нехай постійно буде на зв’язку.

Що таке мобільний телефон домовик знав чудово. За час свого безпутного існування в Чортопхайці, він спромігся викрасти кілька таких апаратів у місцевих селян. Ба, навіть на одному з ним допетрав як грати в таку захопливу гру як «Тетріс». Та хитромудрий апарат тоді доволі швидко завмер, і ні яке магічне закляття, з тих що були відомі Дзюр-дзюру, оживити його так і не спромоглися. Розсерджені коротун тоді в нервах розтрощив сам апарат, хоч спогади про дражливий азарт від гри не давали йому спокою й по сьогоднішній день.