Розділ 5. ВІДКЛАДЕНИЙ ВІД’ЇЗД

З часу короткочасного ув’язнення в підземеллі Сашка промайнув цілий день, а три мушкетери й Віка все ще залишалися в гостях у відьми Оксани. Хоча технічних перешкод для їхнього від’їзду з села Чортопхайка тепер вже не було. Автомеханік Степан дотримався своєї обіцянки, й ще вчора, після обіду, все-таки спромігся відремонтувати їхнього поламаного автомобіля. Та повернувшись з руїн панського маєтку, молоді люди були надто під впливом вражень того, що з ними трапилося, щоб негайно вирушати в дорогу.

За вечерею господиня дому була на диво бліда й незвично мовчазна. Вона практично не торкнулася ложки та виделки, за весь час промовила лише кілька буденних фраз, зате часто й стривожено зиркала в сторону вікна, у яке вже весело заглядав повний місяць. Втомлені пригодами друзі, що добряче зголодніли за цей день, налягали на смачну їжу і не звернули увагу на дивакувату поведінку жінки, лише Сашко зауважив що з нею щось трапилося.

Коли після вечері друзі відправилися до своєї кімнати готуватися до сну, хлопець вирішив поговорити відверто з відьмою віч-на-віч. Оксану він знайшов на ганку, жінка з кимось тихо розмовляла по мобільному телефоні. Парубок навіть зумів почути декілька фраз з цієї бесіди. Знервованим голосом відьма шепотіла: «…Трохи поблукають по селі та його околицях та й заберуться звідси геть. Запасів крові у тебе на деякий час вистачить, а підтримувати зв'язок ми можемо й при допомозі телефону…».

– Що все це значить? – запитав юнак коли жінка закінчила свою розмову.

– Ти підслуховував? – невдоволено скривилася відьма.

– Випадково, – зізнався Сашко і повторив своє запитання. – То що все таке трапилося?

Оксана деякий час пильно дивилася парубкові просто у вічі, наче вагаючись, чи варто йому довіритися, а потім все ж зважившись на це сумно зітхнула і тремтливим голосом відповіла:

– У нас проблеми, великі проблеми. Вірніше у мене і тої трійці що зараз переховується у підземеллі. Вас це не стосується, ви хоч зараз можете забиратися звідси.

– Що за проблеми? – продовжував допитуватися юнак.

– Сьогодні в селі появилися два демони-чужинці.

– Трясця, – вилаявся Сашко, якого нескінчена поява все нових й нових містичних істот вже почала трохи дратувати. – А в чому ж тут проблема?

– Це бойові демони, що сюди приїхали, вочевидь, заради тої клятої бібліотеки. Рано чи пізно та вони все ж натраплять на сховок в розвалинах та вирахують й мене, а тоді нам всім буде непереливки. Сутички між нами не минути і її наслідки непередбачувані.

– Ти ба, – здивувався парубок. – То ви теж воюєте між собою?

– Інколи трапляється й таке, – відповіла відьма й швидко додала. – Та це вас не стосується, тому краще щоб ви завтра залишили Чортопхайку.

Остання фраза жінки спрацювала своєрідним спусковим механізмом, що звільним пружину впертості і задерикуватості в норовливому характері юнака. Невдоволено насупивши брови він в’їдливо поцікавився:

– І хто ж це вирішив, що нам краще буде поїхати, а головне чому? Ми вже й так мимоволі встряли у ці пошуки і я не збираюся зупинитися посеред пройденого шляху.

– Це дуже небезпечно, – пояснила жінка. – Кажу ж, смертельної сутички нам не минути, а я не хочу щоб хоч хтось з вас постраждав.

– Пхе! – іронічно хмикнув Сашко і самовпевнено похизувався. – В школі я три роки ходив на секцію карате, тож можу постояти за себе хоч перед простим хуліганом, хоч перед містичним демоном. Мої друзі теж не якісь слабкодухі тюхтії, і здатні добряче віддухопелити та нам’яти боки любому мерзенному кривднику. Думаю ми станемо вам в нагоді коли залишимося тут. Ну якщо ти звісно не проженеш нас зі свого дому.

– Я ніколи не прожену вас, – тремтливим голосом промовила Оксана. – Тільки повторюю, це надзвичайно ризиковано. Зрештою, можливо твої приятелі не такі легковажні як ти, й все таки вирішуть завтра забратися звідси геть.

– А це ми зараз побачимо, – запальне вигукнув юнак і стрімко розвернувшись швидко попрямував до кімнати своїх друзів.

У кімнаті було напівтемно. Володя з Вікою про щось тихенько перемовлялися між собою. Після пригоди в підземеллі вони на диво зблизилися, і тепер не перегиркувалися як ото частенько у них було раніше. Андрій сидів з планшетом в руках та уважно читав якийсь текст на його дисплеї. Появу товариша вони навіть не запримітили, адже кожен зайнятий своєю справою.

– Друзі мушкетери, маю до вас серйозну розмову, – сказав хлопець привертаючи до себе уваги. Коли всі звели на нього здивовані погляди парубок переповів все що щойно почув від відьми.

– Нічого собі, – тільки й сказав Володя.

– Непроста ситуація, – мовив Андрій і в його голосі відчувалися нотки сумніві та недовіри. Мабуть прагматичний юнак все ще остаточно не сприйняв існування того світу, який все життя вважав казковою вигадкою.

– Ви як хочете, а я залишаюся тут, – рішуче заявив Сашко. – Не хочу пропустити такої пригоди, що випадає раз в житті. Та й непорядно буде кинути напризволяще жінку, що була така люб’язна що надала нам прихисток в своєму домі.

– А ти не подумав, що ця жінка можливо значно могутніша ніж всі ми разом взяті?– звернувся до друга Володя.

– От, от, – підтримав його Андрій. – Чим ми можемо їй допомогти, коли практично нічого не знаємо про наших ймовірних супротивників? Чи ти пропонуєш проштудіювати всі народні казки й пошукати там потрібну інформацію?